Розділ 20

Знову ранок, знову прокидатися, знову неприємні люди... Чому не можна спати все життя? Для когось нудно – для мене ідеально. Айрі розбудила мене, допомогла одягтися у сукню із довгим рукавом, що поступово трішки розширювався від плеча, та прямим кроєм, її колір був ніжно-рожевим.  Жодних прикрас, тільки підвіска з кулоном колоска, що був достатньо красивим, щоб захоплюватись, та достатньо сумним, щоб дивлячись на нього з’являлося відчуття суму.

Сьогодні не говорили з Айрін, у неї боліло горло, тому вона робила все не пускаючи жодного слова з вуст. Коли я виходила з кімнати, вона підняла руку та склала її в кулак, і легко помахала ним. Цей жест означав побажання удачі, а не погрозу. Помітивши це, я посміхнулась їй та вийшла з кімнат.

Другий день Балу – обговорення політичних питань та вирішення загальних проблем на Раді, у ній приймають участь всі королі та їх приближенні, а інші мають насолоджуватися красою саду. Збіговисько нечисті, здається, образила тільки-що нечисть, які думають як це принизити чи облити брудом когось, розпустити слухи. Мерзенні, якщо одним словом їх описати.   

Сад справді був чарівним. Дерева та квіти створювали ідеальну гармонію, невеличкий струмочок протікав поміж деревами, а з іншого боку були розміщені столики, що приховувалися від сонця під густими кронами дерев, які перепліталися у такий собі щит. Поруч зі столиками росли троянди, а по стовбурах дерев вилися невідомі для мене, ніжно-рожеві, квіти. Один столик був біля струмка, через який переходив мостик, білого кольору. Пташки щебетали на гілках дерев, музиканти грали свою пісню, разом створюючи чудовий гурт, ніби вони планували такий виступ з самого початку.

– Мереді, – почула знайомий голос та повернулася до нього, – рада тебе бачити, – посміхаючись до мене підійшла Налія.

– Навзаєм, – у відповідь посміхнулась їй.

– Я сказала це непросто з ввічливості, – серйозним тоном, додала вона, – якби тебе тут не було, мені прийшлося бути самій та відбиватися від нападів леді Трайн.

– Не переймайся у боях із тією божевільною ти не сама,  – вона посміхнулась ширше.

– Шкода, що як королева не можу її послати, – зітхнувши, додала Налія. Моя брова піднялася вгору від здивування.

– Чому?

– Її батько не остання людина у королівстві мого чоловіка, навіть зараз він присутній на Раді, – це багато означає, наскільки мені відомо, – не хочу створювати йому проблеми. – знову зітхнувши, додала вона.

– Це не моя справа, тому не мені про це говорити, але, на мою думку, якщо твій чоловік кохає тебе, то його не зупинить важливість її батька. Ти його королева, а твоя піддана знущається з тебе, і я впевнена, з дозволу свого батька. – Налія послухала мене, але не почула, та вирішила перевести тему.

–  Пішли вип’ємо чаю? – вказуючи на той самий єдиний столик, що знаходився біля струмка, мовила вона.

– Звичайно, – погодившись, я посміхнулася та пішла за нею. Не моя справа те вона розповідає чи не розповідає своєму чоловікові.

– Звідки ти родом, – звернулась до мене королева, поки нам подавали чай, – не з дворянських сімей це точно.

– Чому ти так вважаєш?

– Тоді б ти, Мереді, не сиділа навпроти мене та не спілкувалася зі мною, а була по той бік, – легко хитнула туди де були інші дворяни, – і разом з ними  роздумувала про те що я недостатньо хороша для цього титулу. – Налія говорила це із сумом... Скільки ж знущань від них вона витерпіла?

– Мені наплювати на титули, головне – яка людина.

Вона кивнула та посміхнулася, надпивши чаю з чашки.

– Ти не відповіла на моє питання. Чомусь мені здається, що містер Майлз твоя рідня. Ви схожі чимось.

– Ні, я із невеличкого містечка у Емберлайні, мальовничого містечка, у яке одного разу приїхав король. Мій кузен має невеличку крамницю зі старовинними речами, а я працювала разом з ним. Він мій єдиний родич. Ріелю потрібна була якась річ, тому він приїхав до нього. Власне так ми познайомились. 

– А твої батьки?

– Я їх не знаю, вони померли коли я була маленькою. – це була правда, тому технічно я не брешу їй. – Сестра батька зі своїм чоловіком, забрали мене, вони через кілька років також загинули, тому від семи років мене виховував кузен, який був тоді вже повнолітнім.

– О, співчуваю.

 – Ті події були давно, тому не варто. – легко посміхнулася, кажучи це.

– Які люди, – знайомий голос залунав, – дві простачки-повії знайшли одна одну. – Повернувшись на звук, побачили Сесилію, яка підійшла до нас із нахабною та зарозумілою посмішкою.

– Не звертай на нею увагу, – сказала мені Налія та надпила чай зі своєї чашки.

– Знову сховаєшся під мітлу, якою раніше користувалася? Що ж це тобі більше підходить, – вона ближче підійшла до  Налії, та поставивши одну руку на стіл ,  а іншу на спинку стільця , прошипіла, – знай своє місце. Ти – брудна прибиральниця, яка звабила короля цим тільцем. Все на чому ти можеш його втримувати це ось це, – вона вказала  на її тіло з огидою. Налія спокійно сиділа та слухала те що вона казала. – Ліжко – ось всі твої вміння. Ох, забула, – вона вдала сумний, розкающийся вираз обличчя та приклала руку, що була на столі, до рота, потім єхидна посміхнулася, і продовжила, – ще ти вмієш прибирати. На цьому всі твої хороші риси закінчились. – всі мовчки дивилися на це, і... насолоджувались.