Розділ 18

Щойно двері відкрились, мої ноги потягли мене вперед до Ріеля та Вердена, що стояли поруч. З усіх сили я намагалася йти впевнено, не показуючи своєї схвильованості, якої було хоч відбавляй.  Ідучи, я відчувала вивчаючі погляди кожного присутнього, ніби вони побачили цікаву тваринку або красиву прикрасу. Ненавиджу таких людей…

– Прекрасно виглядаєш,  – мовив Ріель, цілуючи мою долоню, коли я дійшла до них.

– Як завжди, – додав Верден з-за його спини.

Розуміння, що я тут не одна, що у мене є люди, яких я щонайменше знаю, змусило мене посміхнутися.

– Зараз почне лунати музика, – почав Ріель, – чи дозволиш мені станцювати з тобою? – це питання розсмішило мене, тому моя посмішка стала ширше.

– Звичайно, – він тільки посміхнувся та повів мене у центр зали, де було місце для танців.

Вступна частина пісні закінчилась, і він, взявши мене за руку та обійнявши за талію, почав вести танок. Мушу визнати танцює він чудово. На відміну від мене, яка кілька разів стала йому на ноги.

– З танцями не все так погано, особливо з огляду на те що, ти почала навчання кілька тижнів тому, – сказав мій партнер, коли я черговий раз стала йому на ногу, та посміхнувся.

– Ти зараз знущаєшся з мене? Це жахливо, – буркнула йому у відповідь я.

– В жодному випадку, – його посмішка змінилася на лукаву. – У тебе чудово виходить, я, наприклад, не міг навчитися танцювати кілька років, – підбадьорюючим тоном розповів Ріель, крутячи і піднімаючи мене у танці.

– Не всім бути танцюристами, ти просто не створений для цього.

– Мереді, ти фаталістка?

– Ні, звичайно. Швидше екзистенціаліста, адже я вірю, що кожен сам творить своє майбутнє, і жодна доля не керує цим.

– Цілком погоджуюсь з тобою, – перебив мене він.

– Хоча є деякі події, що не підвласні людям, наприклад, смерть, кохання, початок життя і тому подібні речі, – завершила свою думку.

Відчуваючи уважний, пекучий погляд на собі, я перевела погляд на його джерело. В кутку кімнати стояв високий, темноволосий хлопець, погляд його блакитних очей пронизував наскрізь та породжував мурашки під шкірою. Намагаючись підтримувати зоровий контакт, я дивилася на нього і танцювала. Коли танець закінчився, потрібно було вклонитися своєму партнеру, дивлячись в очі, тому я перервала контакт та зрозуміла,  що десь бачила його раніше. Тільки-но ми відійшли з танцмайданчику, у мене в голові прозвучало:

«Виглядаєш неймовірно, любе Марення.»

Я рефлекторно почала озиратися, щоб зрозуміти хто це сказав, проте мої нелогічні дії, не дали жодного результату, що є очевидним. Проте я впевнена, що та людина є присутньою тут, у цій залі… Чомусь мені дійсно цікаво, хто та людина. Це може бути будь-хто з тих, хто присутній на цьому Балу.

– Не варто було схиляти переді мною – Братику, любий, радий тебе бачити, – чийсь голос змусив мене виринути зі своїх думок, – так давно  не бачились.

– Ще б стільки не бачились, – у незвичній, для моїх вух, формі відповів йому Ріель.

– Не будь такою колючою злюкою, – по-доброму мовив хлопець, посміхаючись. Це був той самий чоловік, який дивився на мене під час танцю, не зводячи погляду. – Не представиш мене своїй супутниці? – вказуючи на мене рукою, у якій був келих вина, додав незнайомець.

– Мереді, познайомся, – стримуючи свою злість, він вказав рукою на незнайомця, – це Ноель де Ліріам, король Деліріаму, а за сумісництвом мій старший брат. – я перевела погляд з Ріеля на нього, побачивши, що він мені махає вільною рукою, щиро посміхаючись.

– Приємно познайомитись, я Мереді Сінсерс, – роблячи реверанс, представилась йому.

голову, – коли я піднялася сказав Ноель. – Не думаю, що ви з тих жінок, які схиляють голову.

– Невже?  Тоді з яких я?

 Він підійшов на півкроку ближче та, понизивши тон, сказав, дивлячись мені в очі:

– Ви з тих перед якими її схиляють, – після чого задоволено посміхнувшись повернувся назад.

Він нахабний задавака, а не король. Проте не думаю, що він здатний створити проблеми своєму брату. Ноель оберігає його, навіть зараз підійшов до нього, щоб показати присутнім, що в них не настільки погані стосунки, щоб у разі чогось неприємного для брата, він стояв у сторонці, спокійно спостерігаючи. Що стосується того, щоб нашкодити мені або моїм близьким – нічого не можу сказати, адже хто знає, що у його голові відбувається. Ріель його брат, а я – постороння.

– Що ж, я привітався з вами, а зараз маю йти, – сказав Ноель. – До речі, братику, тобі також потрібно йти зі мною – ті бовдури хочуть поговорити в чотирьох, – він виділив останнє слово, – тому тобі прийдеться залишити цю прекрасну пані наодинці.

Ріель нахилив голову, а потім пробурмотів: «Перепрошую, але це справи королівства», – та пішов за своїм братом.

До мене підійшов слуга та запропонував келих вина, але сьогодні бажання випити не було тому я подякувала йому за пропозицію і відмовилась. Озирнувшись навколо, не побачила жодного знайомого обличчя. Верден також кудись зник. Кожна присутня дівчина чи жінка була в білій сукні, а чоловіки у чорних костюмах. Такий дрес-код першого дня, чорно-біла палітра. Несправедливо. Чому якщо чоловік у чорному, то це нічого, а якщо жінка – непристойно. Дурнуватий світ та його правила.