Розділ 16

Я прокинулась від голосу моєї служанки, хоча некоректно так її називати, адже вона майже моя подруга. Бажання прокидатись не було, навіть з огляду на те що я заснула дуже рано…

– Мері, потрібно одягтись, нафарбуватися, зробити зачіску, – благаючим голосом казала Айрін, стягаючи з мене ковдру, якою я прикривалась від неї, – у нас всього година.

– У нас ціла година, – вигукнула я з-під ковдри, борючись за неї, – до твого відому можна за цей час почати та закінчити війну, і ще залишиться час випити чаю.

– Не варто вигадувати нісенітниці.

– Я серйозно. У світі звідки я родом була війна, що тривала всього 38 хвилин. Це історичний факт, – щоб наголосити на останньому, я виглянула з-під ковдри, послаблюючи хватку на ній, чим Айрі скористувалася, та відібрала її у мене.

– Тоді це не війна. Це суперечка. Війна – смерть, страждання і жодної впевненості в завтрашньому дні, відсутність радості в житті, бо ти не знаєш чи залишишся завтра живою чи ні. Війна – це втрата близьких людей, сльози, ненависть до вбивць, які прийшли до твого дому, – вона казала це з такою ненавистю, болем, ніби переживала це.

– Ти... переживала ці відчуття? – з обережність запитала у неї, хоча я вже знала відповідь. Бачила по її очах.

– Так. Це було більше тисячі років тому, ще до того як виникла ця імперія. Сусіднє королівство – Епір напало на ці землі, щоб збільшити свої території, його тодішній правитель хотів правити світом. Божевільний... – у її словах почулась ненависть. – Він напав на день заснування нашої країни,  маги атакували зі всієї сили, спалюючи міста, залишаючи після себе тільки попіл і смерть. Я думала, що війна до нас недобереться, що мене це не стосується... До того моменту, коли моє місто не почало палати, коли почула звук вогню, а потім схрещених мечів, крики людей, зрозуміла – ось вона, пісня війни. Всі мої знайомі, рідні, друзі загинули. Всі... – я думала вона розплачеться, принаймні вона виглядала так, але ні, зробивши паузу, вона продовжила, – саме абсурдне, що король просто зник, залишивши народ гинути. Знаєш, що найгірше під час війни? – питання було риторичним. – Те що люди починають конфліктувати між собою, замість того щоб направити всі сили та ненависть та тих варварів. Тому божевільному  все вдалося б, якби не Торіанн, то це тривало б довше, і зрештою ми програли б. Він об’єднав народ, вибрав серед народу сильних магів і воїнів меча, після чого навчив їх та повів їх за собою у бій. Вони перемогли, він створив імперію на землях, які звільнив, ввів цю систему, яка зараз є, а ті люди, що були з ним на полі бою – стали його військом, найсильнішими, бо він сам їх навчав. На жаль, те що потім відбулося – сумно, але з цим нічого не поробиш. Минуле не зміниш.

– Твоя розповідь, – я була шокована, – не знаю, що сказати.

– Не кажи нічого. Слова – це пусте місце, і вони можуть тільки ранити, але не рятувати, – посперечалась би з нею, але не буду з огляду на ситуацію. – Пані, – суворо почала вона,  суворо почала вона, – не намагайтеся відволікти мою увагу. Підіймайтесь! – змінивши тему, сказала вона.

– Все, все, біжу одягатися, мій генерал, – на що вона здивовано підняла брову.

Як тільки я підійшла до дзеркала, вона почала мене фарбувати – це був звичайний, легкий макіяж, який  я роблю кожного дня. Після чого принесла сукню та допомогла її одягти. Біла вікторіанська сукня, з характерним високим коміром та об'ємними рукавами з дрібної сітки. Її корсет відтіняє талію, створюючи гармонійну силуетну лінію. Білий шовк та дорогоцінні мережива надають сукні благородний вигляд, коли деталі у вигляді тасьм та перлин додають шарму. Зачіска також була простою: акуратно зібране назад волосся, яке розпущене ззаду, а ця махінація поводилась для того щоб воно не заважало. Чимось нагадує «Мальвіну».

Поглянувши на себе в дзеркало, я побачила, що маю досить красивий та милий вигляд.

– Айрі, скільки тобі років? – згадавши, що вона пережила війну, яка було більше тисячоліття тому.

– Скажу так, я старше ніж виглядаю, – вона посміхнулася. Ця відповідь означала, що моя подруга не скаже мені це. Погодившись з цим, я відійшла від дзеркала.

– Ти ще встигаєш випити чаю, – мовила Айрін, поки я сідала в крісло.

– Я б краще поспала довше, – зітхнувши, сказала і, посміхнувшись, подовжила, – але від чаю не відмовлюся, тільки за умови, що ти питимеш разом зі мною.

– Мереді, ти й так спала на три години більше ніж інші леді, що будуть на Балу, – кажучи це, вона розливала чай у дві чашки та сідала навпроти мене.

– Вони божевільні?

– Ні, всього лише їм потрібно більше часу на те, щоб одягтись, – надпиваючи чай з чашки, Айрін вдихала його запах. Деколи мені здається, що їй більше подобається запах, ніж смак.

– Для чого такі жертви, хіба не можна одягтися, клацнувши пальцями? У них є магія, що спрощує такі незначні речі.

– Не всі такі як містер Майлз, – швидко зрозумівши звідки взявся в мене цей аргумент, вона посміхнулася та відповіла, – не у всіх є багато магії. Після зникнення Торіанна, значна частина магії зникла, зараз переважає низькорівнева   магія, важко знайти когось, хто зможе використовувати її для буденних справ.

– Так, Верден щось таке розповідав мені,  – нахмуривши брови, згадала. – Тим не менш, Деліріам має сильних магів, – додала. – Чому ж так? – тоді, коли він мені розповідав, я забула запитати про це.