Розділ 15

Наступні кілька днів до Балу проходили спокійно: Верден продовжував уроки, сукні пошили та привезли, за ці дня я прочитала вісім книг за власним бажання плюс ті книги, що давав мені мій наставник. Приблизно п’ятнадцять книг я прочитала за чотири дні.

Я в раю!!!

– Мері, про одне прошу тебе, – Верден давав мені настанови з приводу завтрашнього балу, – завтра нікому не груби, благаю. Якщо хтось буде вести себе як телепень, просто проігноруй. Завтра мовчи та ігноруй, а післязавтра можеш їх слати до біса чи куди хочеш.

– Чому завтра не можна це робити? – дійсно цікаво було, чому завтра не можна, а на наступний день можна.

– Перший день всі мило спілкуються, тому не варто порушувати цю традицію, – із сарказмом сказав крайнє слова.

– Традицію лицемірства? Як забажаєш, – він з полегшенням видихнув, – проте якщо вони перейдуть межу, я не мовчатиму.

– Не перейдуть, – не найбільш впевнено сказав, а потім додав, – а якщо таке станеться, то я розберусь. Один день не втручайся, будь ласка, – він долоні одна до одної  перед собою, – благаю, Мері.

– Коли ти так мене благаєш, я відчуваю  себе якимось стервом. Буду тихіше води, нижче трави. Ти навіть не помітиш моєї присутності там, – Верден з недовірою подивився на мене. – Гаразд  трішки перебільшила, але все буде чудово.

– Сподіваюся. 

***

За допомогою магії переміщення ми прибули у потрібне місце. Ми опинилися перед спорудою схожою на замок. Вежі, що , здавалось, торкалися неба, їх було п’ять, і на кожній з них були викарбувані герби королівств. Це означало, що саме у цій вежі зупинилися представники того чи іншого королівства. Архітектурні арки та величні входи вкриті витончено вирубаними орнаментами, що розцвітають у вечірнім світлі. Стіни замку покриті кам'яними рельєфами. Великі вікна, в які ллється світло, виграють картиною з витонченими ковані решітками. Вуличні ліхтарі, які тремтять у темряві, додають фасаду чарівної аурою. Кожен куток наповнений деталями — від мідних драконів, що охороняють входи, до витончених гербів родин, вишитих на стягах.

Зайшовши у вежу на якій був герб Емберлайну, ми потрапили до великої зали зі сходами, що вели на інші поверхи до коридорів з кімнатами. На стінах зали висіли портрети минулих правителів та  маленькі статуї  драконів.  Ідучи коридорами, можна побачити майстерно написані картини.

Моя кімната тут була повністю ідентична тій, що була у замку.

– Всередині ця вежа відтворює кожен із палаців, – пояснив мені Верден, який йшов позаду мене, – ці вежі знають таємниці кожного палацу.

– Хіба це не небезпечно?

– Кожна вежа – частина королівського замку, що належить королю, правлячій сім’ї, зайти сюди можна тільки з їх дозволу.

– Забуваю, що тут є магія, – закотивши очі, сказала я. Верден тільки посміхнувся та потис плечима.

– Завтра перший день, моя порада: відпочинь. Тобі прийдеться кілька годин бути на підборах і танцювати на них також, а найгірше – спілкуватися із тими пихатими, зарозумілими дворянами, які насправді нічого з себе не приставляють. По секрету можу сказати, що ти краще володієш мечем ніж деякі з них, – він останніх два дні вчив мене практикуватися із мечем, – а їх витримка гірше ніж у кожної пані, що буде там, бо ходити, танцювати на робити інше на підборах – кожна дівчина, жінка неймовірна, є такі, що борються на мечах у сукні та підборах. Хоча знав тільки одну таку, але я все одно в захваті від вас, – маючи на увазі всіх осіб жіночої статі, додав Верден.

– Це не так важко, якщо правильно підбирати взуття та одяг, – посміхнувшись від його слів, пояснила.

– Вона казала те саме.

– Тобі скаже це кожна, якщо запитаєш.

– Можливо. Гаразд, іди відпочивати – завтра буде важкий день. – з посмішкою сказав він та покинув мою кімнату.

Після чого я сіла на крісло, що було перед столиком та попросила Айрін, яка також перенеслась сюди, зробити мені чаю. За вікном сонце опускалося за горизонт, освітлюючи кімнату помаранчевим світлом. Мої думки випарувались, тому просто чекала на чай та насолоджувалась тишею, заплющивши очі.

– Не переймайся про завтра, – почувши голос Айрін я розплющила очі та розвернулася на звук, – ти впораєшся з тим кублом змій, – згадавши про змій, мені стало цікаво, як там вогняна змійка, яку я вилікувала кілька днів назад. У той час вона продовжувала, – вони не вартують навіть твого мізинця, бо ти розумна, краси, здібна. До того ж  на вашому боці містер Майлз та Його Величність, що не дозволять вас ображати, проти них ніхто не піде, – на цих словах вона замовкала, роздумуючи. –  Хоча є одна особа… Король Деліріаму, Його Величність Ноель.

– Брат Ріеля? – уточнила у неї.

– Так. Них складні стосунки, але, здається, якщо в одного проблеми інший прийде на допомогу, хоча не завжди буде показувати це.

– Коли Ріель розповів мені про ті події, коли його ледь не вбили та не відібрали  трон, а його брат допоміг, я також подумала про це. Моє передчуття ніколи не бреше, тому я його довіряю, і про цю ситуацію можу сказати тільки те, що їм потрібно поговорити про це відкрито.

– Я з тобою згодна, – погодилась вона, наливаючи чаю мені.

– Випий зі мною, будь ласка.

– На жаль, маю багато справ, тому не можу. Гарно вечора, – сказавши останнє, Айрін покинула кімнату. Тому я випила чай, прийняла ванну та заснула.