Розділ 13

Ми вийшли з кімнати та попрямували коридором, що був прикрашений різними картинами і статуями. Йшли ми в тиші, кілька хвилин. Зупинившись біля однієї з великих дверей, Верден відкрив їх рухом руки з допомогою магії.

 О, Боже…

За тими дверима було величезна кімната, що була заповнена книгами. Зайшовши до кімнати, я швидко пробігла кілька стелажів і зрозуміла, що ця бібліотека розміром із пристойний маєток.

Це рай!

Що може бути краще?

 Нічого!

Я повернулася до Вердена, який стояв біля зачинених дверей і посміхався  мені, тільки зараз я зрозуміла, що на моєму обличчі сяє широка посмішка, а моє дихання збите.

– Я казав, що тобі сподобається, – по-доброму сказав він.

– Сподобається? Та я в захваті, – далеко не спокійно почала я, – що може бути краще за величезну бібліотеку?

– Те що вона твоя і тут з’явиться будь-яка книга, яку зажадаєш тільки-но ти подумаєш про неї, – щоб продемонструвати Верден назвав якусь книгу і вона відразу з’явилася у нього в руках, – навіть та, якої немає тут. У магії є багато плюсів, – пожавши плечима, сказав він останнє.

– Це не просто плюс, це, це… я не знаю як це назвати, бо це неймовірно, прекрасно…

– Я зрозумів, – перебив він мене, – вибач що перервав, але ти продовжила б нахвалювати магію довго, хоча це я привів тебе сюди і зробив так, щоб будь-яка книга з’являлася тут по твоєму бажанню, – він виглядав ображеним, кажучи це. Це було так мило, так по-дитячому, що я ледь стримувала сміх.

– То мені нахвалювати тебе?

– Нуу… можеш тим паче що те все що ти будеш казати – правда, –  мі співрозмовник виглядав задоволеним, кажучи це, тому я вирішила підіграти.

– Що ж… Ти просто неймовірний, красно дякую тобі за це.

– Це все? Де нахвалювання  моєї краси, розуму, благородності…

– І скромності, – Верден поглянув на мене з питанням, після чого ми почали сміятися.

–  Так, я дуже скромний, –  тримаючись живота, відповів.

– Я помітила це, – вирішивши перевести тему, запитала, – Що мені потрібно читати тут?

– Все що хочеш, –  я вже встигла зрадіти, проте він продовжив, – але не сьогодні.

Примітка на майбутнє: Не радіти завчасно та дослуховувати до кінця. 

– Зараз ти прочитаєш кілька книг про магію та закляття.

– Для чого мені це? – не розуміючи причини та мети, я запитала про них у нього.

– На Балу у ти зможеш користуватися магією, тому якщо так станеться, що тобі буде потрібно використати її, тобі необхідно вивчити кілька заклять та навчитися писати деякі руни.

– Хіба для цього не потрібно часу більше, ніж чотири дні? – все ще не розуміючи, уточнила.

– Потрібно, – його лице стало занадто вдоволеним, – але не тобі…

Я не встигла поставити наступне запитання, бо Верден перевів тему, даючи мені п’ять книг, які щойно з’явилися у нього в руках. Я маю прочитати ці книги за один день, а потім ще бігати? Та він смерті моєї хоче.

– Як мені прочитати ці всі книги за день, потрібно щонайменше два, а щоб я щось запам’ятала, то чотири, – не в змозі стримати своє обурення, сказала йому.

– Не обов’язково запам’ятовувати це все або уважно читати це все, пробіжись очима. Це займе до трьох годин, бо вони не буде товсті. Потім, за допомогою своєї сили , я помістю основне у твою прекрасну голівоньку, та дам тобі річ у якій частинка цієї самої сили, і ти попрактикуєшся.

– Стоп, чому тоді ти просто не можеш відразу помістити це все у мою голову, а мені потрібно читати? Це було перше питання, тепер друге: Ти можеш давати свою силу комусь ще?

– Бо є одна умова: ти маєш приблизно знати про що ці книги, – спокійно пояснював Верден, – Так, можу. Тільки частину та на певний час, перемістивши її якусь дрібничку.

– Зрозуміла, – бурмотіла я, ідучи за ним до столика, що стояв у цьому книжковому раю, поруч з ним було два стільці на які ми й сіли. Верден поставив руки перед собою і  у нього в ріці з’явилася товщенна книга. То Верден також буде читати, сидячи зі мною... чомусь мені думалося, що він піде по своїх важливих справах. Вирішивши запитати про це, сказала:

– Ти будеш тут, зі мною? Я думала, що у тебе багато справ, які стосуються твоєї роботи, – він підняв очі на мене, відриваючи їх від книги, та подивився та, ніби я змолола якусь дурницю.

– Хіба є справи важливіші тебе? – пауза на хвилину, приблизно.

«Повність погоджуюся з цією думкою. Нічого важливішого за моє миле марення – немає»

Ось і моя споріднена душа відізвалася… Ти часом Верден продовжив:

– Свою роботу я вмію правильно делегувати, до того ж у мене чудовий помічник, а перевірю виконання моїх доручень ввечері, після завершення наших занять.

– Ти, напевно, сильно втомлюєшся? – справді хвилюючись за нього, запитала.

– Мері, ти хвилюєшся за мене? – вдоволена посмішка поплила його обличчям. – Це так приємно, але не варто. Я витрачаю максимум годину на це тож відпочиваю я достатньо.

– Це добре, – заспокоївшись від заспокійливого тону його голосу, почала читати першу книгу, а Верден легко посміхнувся та перевів погляд на сторінки, продовжуючи читати.

Переглянувши читаючи ті книги, всього за дві години, я не зрозуміла жодного слова та як користуватися силами, для мене це все був просто набір слів, що не допомагав. Проте тільки-но Верден закінчив чаклувати, слова, що були там стали зрозумілими. Він також у моїй голові показав як використовувати ті чи інші закляття, щоб я краще орієнтувалася, коли у моїх руках буде магія.

– Зараз у тебе буде неймовірне відчуття, яке не зрівняється ні з чим і ніколи, – коли він казав це, у його руці з’явилася підвіска з кулоном у вигляді півмісяця. Він допоміг мені одягти її.  Я відчула тепло, яке розповсюджу воля від кулона спочатку по грудях, а далі по всьому тілу. З’явилося відчуття легкості та свіжості, ніби жодних проблем та болі у м’язах немає, ніби все зникло і зараз тільки кулон та тепло, яке він розповсюджує, залишилось. Відчуття затишку та  впевненості взялося нізвідки, полонивши мою душу, ніби це те що завжди було поруч зі мною. Відчуття, ніби цей кулон частина мене... Ця ейфорія, змішалася з почуттям дежавю. Верден вирвав мене з потоку емоцій, сфокусувавши мою увагу на тому що показував, як правильно писати руни для зв’язку та захисту та ще кілька. Після показав закляття атакуючої та захисної магії, перенісши нас на тренувальну площадку, яку я бачила, коли прогулювалася садом. Закінчивши екскурс та практичну частину,  відправив мене бігти вісім кіл садом, змінивши мою сукню на зручніший для бігу одяг, зі словами: