Розділ 11

Я прокинулася від наполегливого стукоту у двері спальної кімнати. Як і очікувала вчора у мене боліли м'язи тіла, нехай у мене була хороша фізична підготовка, я довгий час не займалася, останнім часом, до того як мене викрали, не завжди вистачало часу навіть на поїсти, не кажучи вже про зал та якісь хобі. Увесь час забирали навчання та робота, і не те щоб я зараз скаржилась, адже я люблю кожну зі своїх професій, просто деколи вони забирають забагато енергії, а результату жодного немає. За час, який я поєдную роботу з навчанням, є одна фраза, яку весь час повторюю «Те що не дало мені результату зараз, не означає, що воно не дасть результату через кілька років». Весь час живучи із цією фразою, я зрозуміла що кожна наша дія має наслідки, якщо ви зробите щось зараз, то через кілька днів, місяців, років або хвилин побачите результат або хороший, або поганий. Результат є завжди, але не завжди він значний. Лежачи в ліжку та роздумуючи про це, я зрозуміла, що просто так у мене не вийде покинути цей світ, у мене залишаться спогади… спогади про прогулянки садом із Верденом і заняття з ним, про Айрін з якою ми, здається, подружилися, про Ріеля, який прихистив мене і не варто забувати про те як від до мене причепився, цього я ніколи не забуду. Кожен з них став мені хорошим знайомим, і майже кожен спогад про них приємний, майже кожен. Проте їх можуть стерти, але від цього буде тільки гірше, адже частина мене буде втрачена.

– Мереді, вам час підніматися з ліжка, щоб встигнути до сніданку, – сказала Айрін, дивлячись як я будую фортецю з подушок від неї. О, так я будую фортецю, думаючи про те що думала. Я багатофункціональна.

– Айрі, люба, якщо я піду туди, то буду дуже зла, і можливо ще одна дуже впливова особа буде не в настрої. – казала я, натякаючи на їх короля, бо після зустрічі з ним я буду дуже зла, а це означає тільки те, що він буде не менше злий або принижений, одне з двох. Після моїх слів вона прийняла позу «руки в боки», і насупившись, відповіла:

– Містер Майлз просив, щоб ви прийшли до столової зранку, а король навпаки сказав, щоб ви не йшли, бо цитую: «У нас відбувся конфлікт, якщо вона побачить мене, то, скоріш за все, рознесе цей палац до основи». Тому у мене є прохання, коли будете злитися, то не руйнуйте все настільки, щоб не можна було відновити за допомогою магії, бо працювати  мені десь потрібно ж. – Я просто розсміялася, вона не хоче бачити зруйнований палац, бо тоді ніде буде працювати, Айрін як завжди. Але повертаючись до цитати, яку вона сказала, здається той нахабний король-бовдур, визнав свою помилку або в нього дуже добре працює інстинкт самозбереження.

Посміхаючись Айрі, все ще будучи у своїй фортеці, я поклала руку на серце і сказала:

– Обіцяю не руйнувати цей замок, щоб ти не втратила роботу. –  після цих слів ми обоє просто зірвалися і почали сміятися.

– З вами двома все нормально? – запитав Верден, який зявився нізвідки. – Я прийшов запитати, коли ти прийдеш до столової кімнати, а прийшовши побачив вас, які, не дивлячись на час, сміються та розмовляють. Айрін, через десять хвилин вона мала б бути внизу та снідати зараз вона мала б бути щонайменше одягнена, а що я бачу натомість: вона ще у ліжку, – він кинув оцінюючий ситуацію погляд на мене та ліжко, і продовжив, – в фортеці з подушок, і щоб привести її до ладу, їй потрібна хоча б година. На твою думку ми маємо час, щоб чекати ще годину?

Моя служанка слухала його, опустивши голову вниз, і мене це неабияк розлютило, по-перше, якого біса він зайшов до моєї кімнати без дозволу, по-друге, якого веселого він відчитує Айрін фактично нізащо. Я була б не собою, якби не втрутилась:

– Вердене, по-перше, чому ти зайшов сюди без дозволу, по-друге, якого біса  ти зараз відчитуєш Айрін за те, що їй непідвладне, тобто я, це моя провина, адже це саме я не хотіла підніматися з ліжка, і не планувала йти на обід, частково через того короля-бовдура, який не знає про кордони інших, по-третє, якщо ти хотів щоб я була присутня на сніданку, варто було попередити мене вчора ввечері. – я зупинилася, і він дивився на мене та слухав, звузивши очі, тому продовжила, – по-четверте, вийди із моєї кімнати та засікай десять хвилин, поки я одягнуся та ще дві для того, щоб я дійшла до столової.

Він, не сказавши жодного слова, вийшов. Вилізши із своєї фортеці, я швидко зробила ранкові водні процедури, після них я попросила Айрін дістати сукню з шафи, а сама швидкоруч нанесла легкий макіяж. Вона принесла сукню та допомогла мені її одягти, як я не пручалася. Вже через вісім секунд на мені була сукня кольору стиглої вишні, з V-подібним вирізом на всю спину, об'ємні рукави спадали  до низу, спереду сукня була закрита, біля ключиць розташовувався овальний виріз, поділ сукні ззаду був трішки довше ніж спереду. На голові у мене був послаблений пучок із двома витягнутими прядками спереду ця зачіска ­– витвір елегантності та хаотичності одночасно. Єдиний аксесуар, який я взяла та одягла на сукню, була брошка у вигляді колосу, яка нагадувала мені про ту країну в якій я жила до того як мене викрали. Ця брошка нагадувала мені про дім, я одягла її, бо мені потрібна частинка моєї Батьківщини, щоб не здатися та не впасти… Зараз не час для роздумів про те де я не можу бути і чому. Хоча для роздумів про дім – час завжди. Відмахнувшись від сумних думок я поглянула на годинник – пройшло дев’ять хвилин час йти до столової і спробувати не послати Ріеля до біса. Ми з Айрін вийшли з кімнати і попрямували коридором до столової. Ми йшли в тиші, поки вона не порушила її, сказавши:

– Дякую тобі…

– За що? – я була здивована.

– За те що заступилися за мене перед містером Майлзом у вас напевно будуть через це проблеми…