Розділ 5

Зранку, прокинувшись, я побачила у кімнаті дівчину, яка стояла біля дверей.

– Ви прокинулися. Я допоможу вам одягтися, ­- вона рушила до мене, захопивши із крісла одяг.

–       Можливо, це не тактовно, але хто ви?

– Ох, перепрошую, панні, я забула представитися, - її голос здригнувся, а це означає що вона нервує. – Мене звуть Айрін, я – ваша служанка, буду допомагати вам у всьому. – Після цих слів дівчина зробила низький уклін, і стояла так протягом хвилини. Здається всі тутешні забувають представлятися спочатку …

– Айрін, так? Піднімись, будь ласка, –  я встала із ліжка та підійшла до неї, допомогла піднятися, взявши її за руки, – і надалі ніколи не роби так.

– Панні, я не можу це… це етикет, якщо я його порушу – мене покарають.

– Не покарають, я дозволила цього не робити, хіба хтось може заперечити мені? – казала їй, посміхаючись, що ж вживатися в роль потрібно починати з маленького.  Вона дивилася на мене, обдумуючи мої слова.

  Чомусь мені здається, що слуги точно знають офіційну версію того хто я, або ж вони здогадуються. Прямо зараз я дала зрозуміти, що це правда. Все правда… Це брехня, але всі повинні вважати, що це правда. Яка абсурдна ситуація. Сподіваюся, мої акторські навички не дуже погані.

Селін все ще просто дивилася на мене. Я навіть якось почала перейматися за свою майстерність.

– Ви… - вона розплакалась. Якого біса вона почала плакати, сказавши всього дві букви?  Я ж нічого їй не зробила. А може перетиснула руки? Та ні, ледь торкаючись їх, я не можу цього зробити. Гаразд, почекаю, коли вона припинить плакати. Думала я так, але вона продовжує плакати уже п’ять хвилин.

–  Гей, що таке? Невже я сказала щось не так? Якщо це так, то я дуже вибачаюся. Досить плакати, бо і я зараз почну, –  це не так, але трішки маніпуляцій – не так вже й погано.

–  Ні, ні, ви до цього не причетні, –  почала вона, схлипуючи, –  я просто думала, що ви розізлитесь. По палаці ходить слух, що ви відьма, і просто причарували нашого короля. Але ж це не правда, адже у вас навіть краплинки магії немає, я це знаю. Моя сила у тому, щоб розуміти та знати силу інших. До того ж ви така добра.

Магія? Сила? Я добра?

– Те що я добра також твоя сила підказує?

– Ні, це вже інтуїція.

– Ну це також в якійсь мірі сила, хіба ні? – вона посміхнулась. Яке щастя, що не розплакалась знову.

–  Що ж якщо у тебе більше немає бажання затопити кімнату, то я представлюсь у відповідь. Я Меріді, приємно познайомитись Айрін.  – я протягла їй руку, але вона просто дивилася на неї із не розумінням що робити, трясця, це ж інший світ, а означає інші звичаї, – просто пожми її, та звідки я родом, коли вітаються, зазвичай, роблять так.  Вона потисла руку у відповідь.

– Панні, нам час поспішати. Його Високість чекає вас на сніданок.

Після цього вона показала сукні, які принесла з собою, кожна з них була красива. Проте мені приглянулась найменш випурне, і воно найбільш підходило моєму стилеві. Це плаття виглядало, ніби воно витягнуте із сторінок середньовічної казки, із своїм довгим кроєм та рукавами у сіточку, які надавали йому незвичайний шарм та загадковість. Матеріал цієї сукні був дуже приємним, схоже на шовк. На талії був невеликий пояс, який підкреслював талію. Айрін допомогла мені заправити волосся в низький пучок, випустивши декілька пасм волосся, що додавало хаосу. У якості аксесуару я використала довгий шарфик сіточкою, який застосувала як накидку.

–   Панні, нам час, король уже чекає, напевно.

– Не турбуйся про це, не думаю що він буде злитися на мене?

Ми вирушили до столової кімнати. Ідучи по коридору, я обдумувала події, які відбулися за останні два дні. Спроба викрасти мене, викрадення мене, зустріч із цими двома. Це все якось занадто, важко до цього звикнути, адже це місце абсолютно відрізняється від мого дому, але в той час тут є щось знайоме… Напевно це через мою любов до історій середньовіччя та книг, це місце дуже схоже за устроєм, ієрархією та етикетом. Є ще одне, що мене насторожує: звідки я знаю їхню мову? Впевнена, що все тут відрізняється від мого звичного, і якщо манери, етикет і тому подібне – я можу пояснити, то розуміння мови – загадка.

 Роздумуючи, я розглядала інтер’єр цього місця. Коридором було багато коричневих дверей, стіни були білі, на них були різні картини. Жахливий вигляд, зараз зі мною Бетті погодилася, і прочитала лекцію про дизайн, поєднання кольорів та матеріалів. Цікаво, я там вона? Я сумую за нею…

Ми дійшли до чергових білих дверей. Селін відчинила їх та впустила мене до кімнати, а сама залишилась ззовні.

Зайшовши до столової, я побачила короля та Вердена. Які розмовляли про щось, поки не зайшла я. Ріель відвів погляд від співрозмовника та поглянув на мене. Його ошелешений погляд був спрямований на мене протягом хвилини, яка видавалася вічністю. Наш зоровий контакт перервав Верден, який запросив мене до столу. Його Величність галантно відсунув стілець мені.

–  Гарно виглядаєте, панні Мереді, я вражений, – сказав Верден.

–  Повністю погоджуюся із думкою Вердена, я навіть втратив дар мови, – це я помітила, як тільки зайшла, але казати про це не варто, особливо коли це комплімент, він продовжив, – вам дуже пасує цей колір. У цій сукні ви неперевершені, – після останніх  слів він посміхнувся, і його карі очі випромінювали тепло та затишок осені. Взагалі законно бути таким красивим?