Розділ 3

Атмосфера на вулиці була не дуже, і моє передчуття підказувала, що краще туди не йти. Серйозно голос у мої голові ніби збожеволів: «Не йди туди, станеться щось» й так весь шлях до клубу, просто до слова – на цих бісових підборах, через туман, я тричі ледь не впала та двічі ледь не підвернула ногу. Що це як не поганий знак? Не те щоб я була забобонна, але…

– Беатрісо, у мене погане передчуття, можливо повернемося вип'ємо какао, яке я зварю, подивимося щось або ще краще обговоримо книги, які нещодавно прочитали? Мені неабияк подобається ця ідея, – я їй посміхнулася, але вона так зиркнула, що аж мурашки по тілі пішли. 

 – Мереді, досить! Ти весь час в кімнаті, тільки те й робиш, що навчаєшся, працюєш та читаєш книги під какао. Можливо час уже кудись вийти? – це запитання риторичне, відповіді на нього вона навіть не чекала, продовжуючи далі. – Ти така красива у цій сукні, чорний тобі, трясця як пасує, особливо під твої смарагдові очі та чорне волосся. Воно ідеально підкреслює твою фігуру, навіть якщо його довжина до щиколоток. Ти навіть не уявляєш як зараз виглядаєш, наче зійшла з сторінок книг про богинь. Будь-хто впаде до твоїх ніг, якщо тільки захочеш цього. Проте ні, ти одягла свої костюми, хоча які там костюми – твій стиль це стриманість та офіційність. Безперечно тобі це пасує, але я до того що одягти приголомшливу сукню, вийти з дому та повеселитися – не так погано, підчепити якогось хлопця, навіть «туманого», також не порушення закону. Тобі двадцять, варто жити на повну, варто виходити з дому не тільки для навчання, покупок та роботи. Розумієш? – її погляд благав мене дати відповідь, що я розумію, але... 

 — Розумію, і я згодна з тобою, я дуже вдячна тобі за те що ти мене витягаєш із цієї рутини-павутини, але моє передчуття...  

– Наплюй на нього, до того ж ми вже тут, – все повернулося назад, вона знову виглядала та розмовляла грайливо.  

Я зупинилася перед входом, та дивилася на неї. Беатріс тільки що розповідала яка я красива, але вона бачила себе? Руда з  блакитними очима, які ніби два невеликих озерця в яких можна потонути, а її ластовиння на обличчі... Вона просто неймовірна, і на відміну від мене, енергійна та легко знаходить спільну мову з будь ким. Я підійшла до неї і обійняла, тихо кажучи: – Я дуже вдячна тобі за все що ти робиш для мене, за те що тоді підійшла та познайомилась зі мною, обожнюю тебе. –  вона обійняла мене у відповідь, але не мовчки:  

–  Я зараз просто розплачуся, тому пішли… – подруга відійшла від мене та відкрила двері до клубу. – Якщо ти так вдячна мені, то найкращим буде те що ти сьогодні відірвешся на всю, і підчепиш когось, навіть якщо це не туманий.  

– Ти колись перестанеш говорити про них? 

Беатріс заперечно похитала головою. Вона вічно буде згадувати про цю казку, але це навіть весело. 

 – Тобі так важливо, щоб я когось підчепила? Якщо це так, то я із задоволенням виконаю ваше бажання, міледі, – зробивши реверанс я пішла у двері, але зупинилася прямо перед порогом, і продовжила, але приглушеним голосом, майже пошепки, – постараюся знайти «туманого».  

– Ти пообіцяла.  

 Ми ввійшли до закладу і в носа відразу вдарив запах алкоголю та цигарок. Інтер'єр клубу був досить мінімалістичним. Стіни були пофарбовані у глибокий фіолетовий колір, який створював таємничий відтінок, і доповнював його блискучий металевий декор. Підлога була встелена чорним лакованим паркетом, який блищав під світлом мільйонів кольорових прожекторів. Центральна частина клубу займала танцювальна підлога, яка сповнювалася людьми, які рухалися під енергійні ритми музики. Бари займали бокові стіни клубу. Також, напевно для ефектності, був туман.  

–Атмосферненько, і доволі непогано в плані оформлення. 

–Беатріс, ти як завжди, – я розсміялася. 

– Хто б говорив, хто б мовчав згадай себе, коли починають говорити про політику, то ти просто зриваєшся з гальм, – вона скривилася. – Давай не про навчання та роботу, якби тобі це не подобалося, пішли краще до бару. 

– Ходімо.

 Прийшовши до барної стійки, ми замовили два коктелі. Вечір обіцяв бути спокійним, якби не два фактори: моє передчуття та дзвінок до Беатріс від її колишнього.  

 Поки вона відійшла поговорити  до тихішого місця, де  не чутно шуму музики, я залишилась сидіти на барі, та задумалась. Їхні стосунки – це  суцільні емоційні гойдалки, то вони зустрічаються, то ні. Скільки разів я казала закінчити це все? Скільки разів, після чергового розриву стосунків, казала заблокувати його до біса? Такого числа просто не існує. Чому вона, розуміючи, що це емоційне насилля, кожного разу продовжує це? Хоча це не моя справа, я дійсно переймаюся за неї… 

 – Чому така мила дівчина сумує сама? – запитав, сідаючи біля мене, блакитноокий, русявий юнак. Якого біса він приперся? У мене що табличка ззаду висить із написом: « Підійдіть до мене, мені сумно і я хочу познайомитись». 

– Бажаєш сумувати разом зі мною? Якщо так, то розчарую, по-перше, я не сама, а зі своїми думками, по-друге, якщо я сиджу одна та думаю над чимось я сумна? Дурнувата логіка. 

– Просто хотів познайомитись, а ти назвала мене дурнем. Хіба це не невихованість?  

– Не Вам, шановний, говорити про ввічливість,  – трясця, я знову різко відповідаю незнайомим людям. – Гаразд перепрошую за грубу відповідь, але бажання знайомитись я не маю, тому попрошу пересісти від мене, людина з якою я прийшла скоро повернеться.