Розділ 2

Кожен ранок, день, тиждень проходить однаково: навчання, підробіток та не часті зустрічі з друзями. Чи думала я, що все може змінитися аж так? Ні, звичайно ні, якщо б і змінювалося то скоріш за все щось просто додалося або зникло із мого списку справ. До того ж зараз період сесії, і часу вистачає тільки на те, щоб поспати шість годин, і це не завжди. Сьогодні також не виняток із моєї рутини, хоча я нарешті здала іспити, на відмінно між іншим.

 – Може відсвяткуємо закінчення цієї каторги? Неподалік відкрився новий заклад, кажуть там власна атмосфера, ніби в інший світ потрапляєш. Згадати б як він називається… – сказала, задумавшись, Беатріс, до речі, це моя подруга, вона надзвичайно енергійна та ніколи не пропускає закладів, що щойно відкрились, а ще вона багато говорить, підозрюю у неї десь захований моторчик або підсилювач енергії. - «Foggy night» якось так.

 – Ніч туману, серйозно? – припіднявшись з ліжка, запитала.

 – Так, що власне тобі не до вподоби, нормальна назва, як для нічного закладу.

 – Проти назви нічого не маю, просто в дитинстві моя бабця розповідала казки про туманих людей, ось і згадала, – я посміхнулась та поглянула на свій браслет. 

– Казка про туманих людей? Я також хочу почути, обожнюю всякі історії, нехай це буде хоч казка, хоч реальність, – вона підперла обличчя руками, а її очі загорілися, так вона фанатка фентезі, а ще Гаррі Поттер, то те про що з нею краще взагалі не говорити, бо, навіть не читавши, я знаю весь сюжет.

 – Тисячу років тому, у світі Рейл існувало 5 королівств – Туманне, Сілент, Деліріам, Валенс, Емберлайн і у кожному з них був свій правитель – король, але кожен з них підпорядковувався Верховному королю, тому хто править усіма землями. Місце Верховного хотів зайняти його кузен, для цього він почав переворот, але у нього нічого не вийшло, адже короля підтримував народ та сила, яку називають «туманою», хоча нічого спільного із туманом немає, вона бувала різною. У короля була сила вогню, що допомагала йому у цій боротьбі, але Гідон, так звали його кузена, порушив сталі правила таких сутичок, почавши шантажувати, викравши його дітей та дружину, королеву, принца та принцесу. Королю потрібно було прийти у призначене місце і передати корону кузену, саме коронувати його інакше Гідон помер би, тому що саме король має коронувати наступного, виняток тільки смерть першого. Верховний, повинен був прийти один, коронувати шантажиста і забрати сім’ю, яку дуже любив. Проте склалося не так як гадалося, принцеса, побачивши батька, кинулась до нього, але її схопили, не давши його обійняти, після чого вона розізлилася та прикінчила там всіх. своєю магією. 

– І що було далі? – запитала Беатріс.

 – Жили вони довго і щасливо, що ж ще – це казка. – розвівши руками, відповіла її.

 – Тобто це все? – невдоволено буркнула подруга. – Дурнувата історія, немає ні нормальної кульмінації, ні розв’язки. Якби це була якась фентезійна книжка, автора закидали б капцями. Повна дурня.

  – Беа, це казка, яку швидше за все придумала моя бабця. До того ж, я багато уже не пам’ятаю, це так короткий опис. – усміхнувшись, я продовжила, – вона завжди починала історію фразою: «Прийшовши, з туману в туман вони й повернуться, але не самі…».

  – Чому так?

 – Уявлення не маю, – усміхнувшись на всі тридцять два, почала, – напевно, сила принцеси була такою або тому що вона так називалася. В дитинстві, коли я думала що це правда, уявляла себе тією принцесою, і думала що вони приходять у наш світ, коли туманно. Мене бабця завжди замикала в будинку, як тільки бачила туман.

  – Чому? Невже вона також вірила у те, що ти зустрінеш “туманих” – саркастично запитала Бетті.

 – Ні, швидше я про це мріяла... Пам’ятаю, як уявляла себе тією принцесою, усе дійшло до того, що одного разу я відійшла від будинку на чотири квартали, тоді бабця потрапила до лікарні, – як тільки згадала про це перед очима знову коридор та палата лікарні, мій плач… Я повністю звинувачувала себе, і я дійсно була винна, але всього лише дитина… – після цього ця казка залишилась у минулому.

-– Це сумно звучить…

– Не сказала б, але щось трагічне тут також є. Зараз із бабцею все добре, а тоді це допомогло мені повернутися в реальність.

***

Дивно, що збираючись йти у клуб під назвою «Foggy night», на вулиці був туманий вечір, мутно, хоч око виколи: нічого не видно на відстані більше п’яти метрів, але й те не дуже. Бажання йти кудись сьогодні – відсутнє. У такі вечори краще сидіти читати книгу, пити какао та поглядати у вікно час від часу…

Ех…

Проте я вже пообіцяла Беатріс, а у неї бажання йти, хоч відбавляй. На всі мої заперечення та слова про те що на вулиці погано погода відповідь була схожа: 

 – Облиш, ти мені пообіцяла, і, люба моя подружко, я знаю, що це  одна з твоєї улюбленої погоди: туман та дощ. Тож марно намагаєшся, одягай якусь сукню, яка зробить тебе ще неймовірніше, і пішли. 

 На що я важко зітхала, і знову пробувала її вмовити: 

 – Але така погода та назва клубу… – не встигла договорити, як подруга мене перебила: 

 – Це все ще більш атмосферно, уяви туман, туманний клуб і казочка дитинства. – грайлива посмішка заграла на її обличчі. – Можливо тебе викраде, якийсь гарненький туманий чоловічок, – останнє вона промовила із грайливою посмішкою і таким же тоном, підморгнувши.