Розділ IV : радіостанція (неочікуваний прворот)

  Проходячи вулицю "Скло-чавуварну" Я ледь не забула про  свого друга  Лепра. Коли я зайшла в радіостанцію відразу пішла до кімнати де записувались кліпи і почула таке:

—Саня, що це???

—Це ж "повістка" за якою він має писати-друкувати у Чар‐неті.

—Ви хочете, щоб я завжди друкував це? Єдині еротико-фентазійні твори.

—Ну так.

  А далі я не очікувала почути від нього:

—Давай по-новій Міша все фігня!

—Лепр— це точно ти? —запитала я його.

—Ее Ну так. —відповів він.

—Не очікувала від тебе. 

—Так чого прийшла?

—Мені треба це. —я взяла касету з написом "Вінстон Черчель— британський супер геній війни". — З дяком твоїм поговорити треба. 

—Так він помер минулого року.

—А ще я-я-я...

—Хочу покликати тебе на танці? Вгадав?

—Як ти вгадав собака!— думала я, але вирішила сказати це йому в голос.

 Після цієї ситуації я попрощалась з ним і пішла купляти те зілля з песець важкою назвою і всеж купила. Після того як я йшла додому відчула і почула, що за мною  хтось біжить і кричить :  " Ліза, Ліза зажди!".  Я розвернулася і побачила Лепра.

—Гха-гха хух. Нарешті  зупинилась. Пха-пха ти забула касету.

—О дякую!—сказала я і він упав.

 Після цього я подзвонила тату і він нас забрав.

 —Ну  у тебе доню й жених. — сказав він.

 —Ну тату! Це не жених, а друг. Ще й поет-письменник.

 —Добре-добре. Я так розумію, що він буде спати разом?

 —Тобто?

—Ну в одній кімнаті.

 —А, ну... так.