Частина 2

***

Наступного ранку чоловік вийшов оглянути машину. Бампер потріпало, в кількох місцях подряпалась фарба та стирчали пучки обірваної трави.

— Дідько. Не до ремонту зараз.

Голова боліла від вчорашнього удару, на лобі садна, під одним око вимальовувався синець.

«Треба збадьоритись кавою», — подумав чоловік.

Швидко пішов до сусіднього будинку, де в маленькій кав’ярні часто купляв капучино перед роботою. Ледь ступивши на сходи почув холодний голос:

— У тебе нічого не вийде, невдахо.

В застиглій позі повернув голову на гарбузи, якими прикрасили заклад. Вирізаний химерний рот із зубами та хитрі очі розтягнулись у зверхній посмішці. Всі як один дивились прямо на нього.

Руки похололи від жаху і все що тільки й зміг зробити це бігти. Ноги машинально кинулись якомога далі.

— Від мене не втечеш, — лунало у спину.

Кинувся у засипані осіннім листям знайомі двори. Серце у грудях відбивало гопака, легені, дихаючи на повну, задихались від переляку. Чоловік зупинився і відразу вилаявся:

— Що за…!

Але його перебив дзвінок на телефон. Він дістав його з кишені та тремтячим пальцем ледь поцілив в іконку зеленої слухавки.

— Юрію Вікторовичу, доброго ранку. Я вже пів години стою під магазином. Ви мені досі не дали ключів...

— Так-так. Я вже їду, — виправдовувався у відповідь.

— Я не встигну відшити ще старі замовлення, а завтра відкриття.

— 5 хвилин і я на місці.

Дзвінок повернув думки Юрія до тями і він знову був у реальності, де на нього чекала купа невідкладних справ і невирішених проблем. Кинувся до своєї машини, миттю в неї заскочив та чимдуж поїхав.