Частина 1

***

— Трясця твої матері, — роздратовано говорив сам до себе молодий чоловік.

Він швидко йшов порослою споришем сільською стежкою.

— Дала гарбуза, — раптом повернувся та голосно крикнув. — Та хто взагалі ще так робить?!

І знову продовжив йти, несучи в руках ганебний символ відмови. Біля дороги сів у свою машину, кинув гарбуза на переднє сидіння та чимдуж почав давити на педаль газу.

— Відмовила. Мені! — його роздратування лише наростало. — Ще й отак, показово. Вона навмисне аби бачили сусіди.

Чоловік різко повертав кермом у різні боки та перемикав ручку коробки передач, щоб чимшвидше виїхати із чужого йому села та повернутись до міста.

— А ті селюки сміялись з мене, як мій недолугий дід після чарки.

Минали кілометри приміської траси, а він продовжував голосно лаятись і чим далі їхав, тим роздратованішим ставав.

— Вона спеціально саме зараз. На носі відкриття мого магазину, стільки справ. Я знайшов час, щоб припертись до неї додому.

Ненадовго задумано замовк, а потім зі ще більшою люттю випалив.

— А щоб тобі! Це тепер і працювати в моєму магазині не буде.

Він бив руками кермо та нервово крутився на сидінні. Не помітивши, що вечір обійняв землю і вже давно пора було увімкнути фари, не встиг вчасно повернути на крутому повороті. Нога щосили затисла гальма, але машина по інерції з’їхала із крутої дороги в порослу високою травою узбіччя і різко зупинилась у найнижчій точці. Чоловік навіть не згадав, що забув пристебнутись паском безпеки й вдарився голою об кермо, втративши на кілька хвилин свідомість.

Прийшов до тями у повній тиші. Одне око заливала кров, голова боліла, а машина, здавалось, коливалась на морських хвилях. Потім витер закривавленого лоба рукавом, оглянув, що руки й ноги цілі і світ перестав гойдатись.

— Невдаха.

Незрозуміло звідки прозвучав холодний зневажливий голос.

— За стільки років не навчився кермувати, — продовжував глузливий голос. — Руки не з того місця виросли.

Він почав широко роздирати очі та намагатись зрозуміти хто до нього говорить. Відкрив двері та визирнув, але нікого не побачив.

— Ти собі жінку шукав чи продавчиню? Ха-ха, — пролунало принизливо. — Тобі б будь-яка відмовила.

Чоловік покрутив головою і від побаченого холод пробігся по спині.

На передньому сидінні лежав гарбуз. Від удару по бардачку один його бік роздавився, утворюючи химерні обриси обличчя. І рухаючись, вони говорили:

— Нездара.

Від шоку почали трястись руки.

— Якого біса? — лише і вирвалось у чоловіка.

Він узяв обома руками гарбуза і намагався широко розплющити напухлі очі, пильно вдивляючись у розламані шматочки.

— Я все про тебе знаю, — наче погроза прозвучав зловісний голос

Розломи розійшлись у химерній посмішці, а потім пролунав принизливий сміх.

Чоловік перелякано вискочив із машини та щосили кинув гарбуза об землю. Від удару той розлетівся у різні боки.

— Що за чортівня. Такого не буває, — роздавлюючи ногами найбільші шматки, налякано говорив сам до себе.

Наступної миті на дорозі з’явилось світло фар, машина зупинилась і водій мовив:

— Ви цілі? Допомога потрібна?

— Ні… Так! — чоловік намагався зібрати думки до купи. — Я цілий. Але треба машину витягти.

— Може вам швидку викликати?

— Я в нормі. Це подряпина, — він торкнувся рукою до лоба. — Краще машину повернути на дорогу.

Інший водій почав оцінювати ситуацію, говорити, як краще зачепити та тягти. Чоловік полегшено кивав, погоджуючись на все та лише механічно виконував вказівки. Адже в голові крутилась лише одна думка:

«Це ж треба такому привидітись…»