Глава 13

Шок від цієї ситуації з куратором та Джоном буквально паралізував мене.

Десь глибоко всередині я вже відчувала, як починають прокидатися злість і роздратування. Поки що десь далеко, але вони були там. І з кожною секундою ставали все сильнішими.

Ну що я йому зробила? Чому він постійно до мене чіпляється? Сам же сказав, що ми забули про ту ніч, а тепер це… От же козел.

Від емоцій я непомітно стиснула кулаки.

А ще якийсь реферат придумав! Минулого разу ми наче вже вирішили питання з тим, чому я пропустила пару з плавання. Ні, ну от же козел…

Тим часом тиша між нами затягувалася.

Райнер продовжував дивитися на мене своїм хижим, абсолютно непроникним поглядом.

І саме цей погляд остаточно почав виводити мене із себе.

Злість уже не ховалася десь глибоко. Вона піднімалася все вище й вище.

Чому він просто стоїть і дивиться на мене? Думає, я перша відведу очі? Ну ні. Я теж так можу.

Я зробила крок уперед, гордо підняла голову й подивилася прямо в очі цьому засранцю.

Ну красивий же мужик… От чому він так до мене вчепився? Не може знайти собі іншу жертву для знущань?

Я ледь не закотила очі від власних думок.

— Кхм… Кураторе, про який реферат ви казали? — нарешті порушила я тишу.

Нехай тепер пояснить, що він мав на увазі.

На губах Райнера з’явилася та сама хижа посмішка, від якої мені захотілося одночасно вдарити його й відійти на декілька кроків подалі.

Він відповів дуже низьким, спокійним голосом:

— Реферат. На наступний тиждень. Тема складна. Сподіваюся, цього разу ви поставитеся до справи серйозніше.

Я навіть не одразу знайшлася, що відповісти.

— Яка тема? — запитала, досі перебуваючи в шоці від його нахабства.

Добре. Що б ти мені не задав — я це зроблю.

Він що, справді думає, що перед ним якась тупа блондинка?

О ні, пане кураторе. Ви ще побачите. Я не просто так вступила сюди з одним із найвищих балів на курсі. Я тобі ще покажу.

— Кровопостачання головного мозку, — вимовив Райнер майже як вирок.

Його посмішка стала ще ширшою.

І весь цей час він дивився мені просто в очі.

Я здивовано витріщилася на нього.

Це що взагалі за тема для першого тижня навчання?!

— Але це… складно, — не стрималася я. — Такі теми зазвичай дають уже на модулі.

Посмішка з його обличчя майже зникла.

— Саме так, — різко відповів Райнер. — Але ви ж у нас… здатні на неочікуване. До того ж, судячи з усього, у вас дуже багато вільного часу. Чи ні?

На декілька секунд між нами знову запанувала тиша.

Я дивилася на нього.

Він — на мене.

І тут до мене нарешті дійшло, на що саме він натякає.

Ах ти ж…

— Якщо це якось пов’язано з тим, як я проводжу свій вільний час, то це дуже непрофесійно з вашого боку, — холодно сказала я. — Тим більше ви прекрасно знаєте причину, через яку я не була на плаванні.

Я зробила коротку паузу, але відступати вже не збиралася.

— Чи ви хотіли, щоб усі побачили, що ви зі мною зробили?

На якусь мить вираз його обличчя змінився.

Зовсім трохи.

Але я це помітила.

Райнер натягнуто посміхнувся, хоча в його голосі залишався той самий холод.

— Ну-ну, студентко Стар. Я прекрасно пам’ятаю, як ви проводите свій вільний час.

Він зробив паузу.

— Та й сьогодні я це знову побачив.

Я відчула, як щоки починають горіти.

Так ось у чому справа?

— Тому професійно вам рекомендую менше займатися дурницями й більше зосередитися на навчанні.

Він подивився на мене ще декілька секунд.

— Все. Ви вільні.

І все.

Як завжди.

Сказав останнє слово так, наче поставив крапку в розмові, різко розвернувся й пішов у протилежний бік.

А я…

Що я?

Я так і залишилася стояти на місці, дивлячись йому вслід.

Від шоку мені знадобилося кілька секунд, щоб узагалі усвідомити, що щойно сталося.

— Ох, як же я ненавиджу, коли він так робить… — пробурмотіла собі під ніс.

Стиснула зуби й міцніше притиснула до себе пляшки.

— Козел.