Глава 12

День пролетів непомітно. Після останньої пари Кейт разом із Джоном вийшли з університету.

— Викличемо таксі? — запитала Кейт у Джона.

— Ні, я за кермом, тому ходімо на парковку.

Він підійшов до Кейт, несподівано взяв її під руку й повів у бік парковки.

О Боже… Значить, мені не здалося, — прокрутилося в голові Кейт. Все-таки я йому подобаюсь. Та ні, не може бути. Може, він просто такий із усіма? Або це якийсь жарт…

Голос Джона вирвав Кейт із внутрішнього діалогу.

— Спеціальний трансфер для найрозумніших і найкрасивіших студенток курсу відкритий. Прошу, пані.

Він зупинився біля машини й галантно відчинив перед нею двері.

Кейт здивовано оглянула автомобіль. Перед нею стояла красива синя BMW X6.

Вау… Непогано, Джоне.

Але вголос вона сказала зовсім інше:

— Не знала, що староста тепер ще й водій Uber із завищеною самооцінкою, — засміялася Кейт, сідаючи в машину.

Джон усміхнувся й завів двигун.

— А що поробиш? Коли є і машина, і харизма — гріх не поєднати.

Він глянув на неї краєм ока.

— Хоча з тобою я б і просто прогулявся.

Блін… Він мене дражнить чи що? — Кейт знову почала себе накручувати. Не може він справді до мене клеїтися.

Вона повернулася до нього й хитро примружилася.

— То, може, вийдеш і підеш поруч, а я поїду?

Джон голосно розсміявся.

— Мрій, Стар.

У магазині вони провели набагато більше часу, ніж планували.

Ходили між рядами, скуповувалися, сперечалися через те, скільки їжі їм насправді потрібно, і постійно перевіряли список, щоб нічого не забути.

З боку вони, напевно, й справді виглядали як парочка на побаченні.

Джон постійно жартував, Кейт сміялася, а кілька разів вони ледь не врізалися в інших людей, ганяючи візок між рядами.

Кейт уперше за останні дні відчула себе такою легкою і щасливою.

Без думок про ту ніч.

Без переживань через університет.

І головне — без куратора.

Хех… Так, не час про це думати.

Вона одразу прогнала Райнера зі своїх думок і повернулася до Джона.

Закінчивши покупки, вони все оплатили й пішли торговим центром у бік парковки.

У руках Кейт було декілька пляшок віскі та вина, а Джон ніс важкі пакети з продуктами.

— Завтра в горах я офіційно помру, — натужно, але весело сказав Джон. — Прошу, розкидай навколо мене сир і батончики, щоб було чим прикормити диких звірів.

Кейт засміялася.

— Я просто залишу тебе з банкою шпротів. Так символічніше.

— Щоб ведмідь подивився на мене й подумав: «Нє, краще спочатку шпроти з’їм. Вони хоча б не стогнуть».

— Ахахаха! — Кейт не стрималась і голосно розсміялася.

Вони продовжували йти до виходу, сміючись так голосно, що кілька людей навіть обернулися в їхній бік.

І саме тоді зовсім близько за їхніми спинами пролунав низький холодний голос:

— Доброго вечора.

Кейт миттєво перестала сміятися.

По шкірі пробігли мурашки.

Руки ледь помітно затремтіли.

Їй навіть не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, кому належить цей голос.

Тільки не він…

Кейт повільно повернула голову.

Перед ними стояв Райнер.

Його погляд спочатку ковзнув по Джону, потім по пакетах у його руках, а тоді зупинився на пляшках алкоголю, які тримала Кейт.

— Так-так… — повільно промовив він. — Студенти Джон Рід та Кетрін Стар. І що ж я бачу? Ви, вечір і стільки алкоголю.

В його голосі було стільки їдкої насмішки, що Кейт захотілося просто провалитися крізь підлогу.

— Це не те, про що ви думаєте, — швидко втрутився Джон.

Кейт повернулася до нього.

Тільки мовчи, Джоне.

— У нас із Стар побачення. Це для нас двох, — пробубонів він, очевидно намагаючись урятувати алкоголь перед завтрашньою поїздкою.

Що?!

Кейт мало не випустила пляшки з рук.

Вона різко подивилася на Джона, але той навіть не повернувся до неї.

Райнер повільно підняв брову.

Його погляд перейшов із Джона на Кейт.

На декілька секунд запала дивна тиша.

— Побачення… — повторив він так, наче перевіряв це слово на смак.

Кейт чомусь стало не по собі.

— Не думаю, що вам це потрібно перед завтрашнім походом, — спокійно продовжив Райнер. — Обіцяю, вам там і без цього буде дуже весело.

Слова прозвучали спокійно.

Але чомусь Кейт почула в них погрозу.

Вони з Джоном стояли, опустивши погляди, й, здається, обоє сподівалися лише на одне — що куратор закінчить свою промову й нарешті піде.

Але Райнер не йшов.

Він просто стояв навпроти них.

І мовчав.

Кейт першою не витримала.

Вона повільно підняла очі.

І одразу зустрілася з його поглядом.

Темним.

Холодним.

Він дивився саме на неї.

Потім його очі повільно опустилися на пляшки алкоголю в її руках і знову повернулися до її обличчя.

Кейт міцніше стиснула пальці на пляшках.

Що? Чого ти так на мене дивишся?

— Студентко Стар, — нарешті промовив Райнер. — Нам потрібно обговорити реферат, який ви мали написати за прогул пари з плавання.

Кейт завмерла.

Який ще реферат?..

— Зараз? — обережно перепитала вона.

— Саме зараз, — із натиском відповів Райнер.

Після цього він перевів погляд на Джона.

— А ви, студенте Рід, можете бути вільні.

Джон розгублено подивився спочатку на Райнера, потім на Кейт.

— Я зачекаю Кейт.

— Ні.

Райнер навіть не дав йому договорити.

— Ви вільні.

Голос був спокійним, але таким холодним і категоричним, що сперечатися з ним не хотілося.

Джон насупився.

Кейт перевела погляд з одного чоловіка на іншого.

І раптом відчула, що напруга між ними стала настільки густою, що її, здавалося, можна було торкнутися рукою.

О Боже… І що тепер?