Глава 11

Виходячи з ванної кімнати після гарячої ванни, Кейт взяла телефон із комода й набрала свою подругу Вікі. Декілька гудків — і по той бік слухавки почувся знайомий голос:

— Алло, привіт, Кейт! — сказала Вікі.

— Привіт. У нас буде посвята в першокурсники вже цими вихідними, тому… вибач, але доведеться перенести нашу ночівлю й дівич-вечір на наступні вихідні, — винувато сказала Кейт.

— Ти що, дурочка? — засміялася Вікі. — Все добре! Це твій шанс, не проґав його. Заведи там собі хлопця нарешті.

— Ну, Вікі, ти знову за своє, — надулась Кейт.

— Та жартую я. Просто повеселися. Там такі завдання будуть на посвяті… Моя тобі порада: обирай однією з перших. Чим далі — тим важчі завдання. Точніше, у нас так було, — вже серйозніше додала Вікі.

— Можеш, будь ласка, розказати детальніше, що там було? Хочу хоча б морально підготуватися.

— Я, звісно, можу, але кожного року сама посвята різна. Скажу одне: вона ділиться на дві частини. Першу роблять викладачі — щось на кшталт спортивних змагань. А друга… — Вікі загадково замовкла. — Ну, це щось із чимось.

— Я вже не можу дочекатися, — засміялася Кейт. — Пам’ятаю, ти розповідала, що вкрала в когось одяг і потім ходила в ньому весь наступний день. Чи я щось плутаю?

— Так-так! — розсміялася Вікі. — Це було під час другої, неофіційної посвяти. Її проводять уночі, на вечірці, самі студенти. Так, усе! Більше нічого не розповім. Нехай хоча б щось залишиться сюрпризом.

— Ну, Вікі-і-і, — з мольбою в голосі протягнула Кейт.

— Ні! Але дам ще одну пораду. Не бери багато речей, бо їх дійсно буде важко нести. Маршрут довгий. Взувай зручне взуття і підготуйся до того, що в першій частині посвяти будуть перевіряти вашу стресостійкість. Також вас можуть навчати надавати першу допомогу в екстремальних умовах. Ну, принаймні, у нас так було. Вашому старості мають повідомити, до чого приблизно готуватися.

— Ого… Я пам’ятаю, ти щось таке розповідала минулого року. Добре, я максимально підготуюся.

— Так-так. Ти зможеш! І ще станеш найкращою у своїй групі, я в це вірю! — підбадьорила її Вікі.

— Дякую тобі велике. Почну потроху готуватися до поїздки. Та й домашніх завдань купа, до навчання теж треба підготуватися.

— Будь ласка. Порви їх там усіх! — засміялася Вікі. — Гарного вечора.

— Бувай, — ніжно відповіла Кейт і завершила дзвінок.

Вона поклала телефон на стіл.

— Так, зберись. Пора братися за навчання, — пробубоніла собі під ніс.

Кейт взяла підручники й сіла за стіл. Першим предметом була анатомія.

Один лише вигляд товстої книги відбивав усе бажання вчитися.

Анатомія…

І, звісно ж, у голову одразу полізли думки про куратора.

Останнім часом спогади про ту ніч почали повертатися. Не повністю — короткими, нечіткими уривками, які з’являлися так само раптово, як і зникали.

Кейт відклала ручку.

Піднялася з-за столу й підійшла до великого дзеркала. Розв’язала пояс свого білого шовкового халата й уважно оглянула себе.

На шкірі ще залишалися сліди тієї ночі.

— М-м-м… Думаю, до поїздки в гори все зійде, — видихнула Кейт. — Не хочу, щоб знову повторилася ситуація, як сьогодні на плаванні.

Вона провела пальцями по шиї й одразу згадала сьогоднішню розмову з Райнером.

— Як згадаю того козла… Фух. Але я хоча б змогла поставити його на місце.

Кейт задоволено посміхнулася своєму відображенню.

Маленька перемога.

Вона зав’язала халат і повернулася до столу.

— Все. Досить думати про нього. Треба вчитися.

Так минуло декілька годин.

Конспекти поступово заповнювалися нотатками, сторінки підручника змінювали одна одну, а за вікном уже давно стемніло.

Кейт потерла втомлені очі й подивилася на годинник.

— Уже так пізно? Треба лягати. Завтра важкий день.

Вона вже збиралася відкласти телефон, коли раптом згадала.

— Стоп… Чат! Той, про який сьогодні говорив Джон.

Кейт схопила телефон і почала гортати повідомлення.

— О-о-о, ось він.

Відкривши чат, вона здивовано підняла брови.

— Ого. Вони вже майже все організували.

Повідомлень було стільки, що довелося довго гортати вгору. Виявилося, одногрупники вже встигли розподілити між собою більшість обов’язків.

Кейт знайшла список.

— Так… Стар…

Її палець зупинився на власному прізвищі.

— Я буду закуповуватися. Цікаво, хто ще йде зі мною в супермаркет?

Вона провела пальцем нижче.

Джон.

Кейт завмерла на секунду.

— Ого. Це що, ми тільки вдвох підемо?

На губах сама собою з’явилася усмішка.

Прямо як побачення.

І одразу ж згадалася сьогоднішня поведінка Джона. Те, як близько він нахилився до неї на парі. Його подих біля її шиї. Постійні посмішки й підморгування.

Кейт задумливо прикусила губу.

— Таке відчуття, що він підкатує до мене…

Вона кинула телефон на ліжко.

— Треба буде якось прояснити, що я не планую жодних стосунків. Зараз фокус тільки на навчанні.

Тільки навчання.

Чомусь після цих слів перед очима знову з’явилося обличчя Райнера.

— Та що ж таке…

Кейт вимкнула світло й залізла під ковдру.

Ранок почався з хаосу.

Кейт різко розплющила очі, глянула на годинник і миттєво підскочила з ліжка.

— Я проспала!

Вона носилася квартирою, одночасно натягуючи одяг, збираючи волосся й намагаючись знайти свої конспекти.

— От блін! Засиділася вчора за навчанням. Дурна, неможливо за одну ніч вивчити все!

Кейт корила себе всю дорогу до університету.

Коли вона нарешті влетіла в аудиторію, викладача, на щастя, ще не було.

— Фух…

Потрібно сісти ближче до викладача. Інакше я сьогодні точно засну.

Вона оглянула аудиторію.

На першій парті сидів Джон.

Помітивши її, він одразу посміхнувся й помахав рукою, показуючи на вільне місце поруч.

Чудово.

Кейт, наче ураган, пронеслася через усю аудиторію й плюхнулася біля нього.