Глава 9

Розкладаючи продукти в холодильник, Кейт набрала маму.
Довгі гудки… і нарешті на іншому кінці пролунало:

— Привіт, сонце! Як справи? Мама тобі не дзвонить, бо розуміє, що навчання в університеті важке. Не хочу тебе турбувати. Ну, розповідай, як ти?

— Привіт, мам. У мене все добре. Мені дуже подобається університет — він неймовірний. Навчання дійсно важке, але ти ж мене знаєш… Я люблю складнощі. А ви як там з татом?

— Все добре. Твій тато закрив велику угоду, тож справи в Ніцці можна вважати завершеними. Ми ще плануємо поїхати до Стамбула на два місяці — там проблеми з замовленням. А потім повернемось додому, — сказала мама спокійним, теплим голосом.

— Я дуже рада… і скучаю за вами.

— Ти вже доросла дівчинка. Ти сильна. Ми з татом теж сумуємо. Скоро побачимося.

— Добре, мам. Я буду готувати вечерю, тому завтра ще тобі подзвоню. Гарного вечора. Передавай привіт татові, — сказала Кейт.

— Любимо тебе. Удачі в навчанні. Тато теж передає привіт. Все, сонечко, бувай.

Зв’язок урвався.

Як добре, що батьків зараз немає в країні, подумала Кейт. І що вони не бачать свою дочку такою… Дівчиною, яка переспала з першим зустрічним. Та ще й старшим викладачем…

Вона різко видихнула.

— Так, Кейт. Ану перестань себе жаліти. І звинувачувати. Зберися. Життя продовжується, — сказала сама собі вголос.

Вона відкрила ноутбук, щоб подивитися розклад на завтра.

1 пара — фізкультура (плавання)
2 пара — анатомія (лекція)
3 пара — основи охорони здоров’я

— Чудово… — видихнула Кейт. — У мене проблеми. І не одна.

Спочатку треба було вирішити питання з плаванням.

Навіщо медикам плавання?! — обурено подумала вона, підійшовши до дзеркала й уважно оглянувши себе.

На шиї й грудях — помітні засоси.
Стегна — взагалі окрема історія: сліди, синці…

— От падлюка… — прошипіла вона, дивлячись на своє відображення. — Скільки ж слідів можна залишити за одну ніч? Звірюка не наситна.

Що робити?
Відповідь схилилася сама собою:

Прогуляти фізкультуру.

Наступного дня всі студенти пішли переодягатися на урок із плавання.
Лише Кейт залишилася стояти в джинсах і гольфі, намагаючись збрехати, що погано почувається.

— Ну ти, Кейт, і брехуха… — сварила вона себе подумки. — Але що робити? Навіть закритий купальник нічого не приховає. Побачать сліди — будуть питання. А я їх не хочу.

— Кейт, а чому ти не переодягаєшся? — підійшла Крісті. — Всі вже готові, а ти стоїш у джинсах.

— Я сьогодні погано себе почуваю. Просто посиджу, — зітхнула Кейт.

— Так-так, відпочинь, — підійшов Джон. — Хочеш, відведу тебе в медпункт? — запитав він із щирою турботою.

У цей момент у басейн зайшов викладач.

— Доброго дня, шановні студенти. Мене звати Логан Крестахмер. Можна просто Логан, — він посміхнувся, але очі залишалися суворими.

І ось момент, від якого серце Кейт провалилося кудись у пʼяти.

— На мої заняття не можна приходити не у формі, — сказав він, дивлячись прямо на неї.

Кейт проковтнула клубок у горлі.

— Вибачте… я себе погано почуваю. Можна я просто посиджу тут? На наступних заняттях такого не буде.

— Ні. Якщо вам погано, ви йдете в медпункт. Якщо хочете просто сидіти в зоні басейну — одягайте купальник. Мене зрозуміло? У мене є правила, — голос Логана став різкішим.

— Я піду в медпункт, — тихо сказала Кейт.

— Йдіть. Але нагадую: це медичний університет. Симулянтів тут не заохочують, — він криво посміхнувся. — І я буду змушений повідомити про це вашому куратору.

Кейт побіліла.
Його слова прозвучали як смертельний вирок.

— Вибачте… я піду, — і вона швидко вибігла з басейну.

Вона бігла коридором, ледве стримуючи паніку.
Що може бути гірше?

І тут згадала.

Друга пара — анатомія.
З ним.

День ставав усе гіршим.

На щастя, біля плану університету Кейт швидко знайшла медпункт — другий поверх, ліве крило. Коридори були широкі, кам’яні, нагадували старий замок. На останніх дверях табличка:

Медпункт.

— Ура, знайшла… — видихнула вона.

У кабінеті було тихо та пахло спиртом.

Ммм… запах лікарні. Я ж мріяла допомагати людям… — промайнуло в голові.

— Доброго дня, — почула раптом за спиною.

Кейт здригнулася.

— Доброго… Я погано себе почуваю, мене викладач Крестахмер направив до вас.

— І що вас турбує? — скептично запитала медсестра. — Багато хто так прогулює пари. Особливо першокурсники.

Кейт набрала повітря.

— У мене болить голова, — тремтячим голосом сказала вона.

— Зараз заміряємо тиск. Прийміть таблетку. Але одразу попереджаю: це не причина для пропуску пар. І викладач справді повідомить вашому куратору.

І тут у Кейт в голові щось клацнуло.

Злість почала підніматися, мов хвиля. По шкірі пробігли мурашки.

Може, і добре, що він дізнається. Це не моя вина, що я не можу піти на плавання. Нехай тільки спробує мені щось сказати. Я йому нагадаю… І покажу причину пропуску.

Кейт гордо підняла голову й солодким голосом сказала:

— Буде прекрасно. Обов’язково повідомте мого куратора.

Розвернулася й вийшла.

Дістало. Чому все так важко? Я просто хочу нормально навчатися в університеті своєї мрії… — думала вона, повільно спускаючись у студентську кавʼярню.

Кава допомогла лише трохи.

Та ось пара закінчилася й настав час анатомії — пари, якою керував той самий «старий козел», якого Кейт тепер не боялася бачити.

Підходячи до великої аудиторії, вона побачила, що перші ряди вже зайняті. Джон і Крісті сиділи там і махали їй, тримаючи місце. Але Кейт категорично не хотіла сидіти під самим носом у куратора.

Вона помахала Кріс головою, мовляв: ні, і піднялась на верхні ряди.