Глава 8

— З чого б мені почати? — задумливо протягнула Вікі, крутячи ложечку в чашці.

— Давай з того моменту, як Сю стало зле, — обережно сказала Кейт. — Я щось таке пригадую… наче в неї почало паморочитися в голові й з’явилася нудота. Це так?

— Та-а, саме так, — закотила очі Вікі. — Ой, ну ж я тоді натерпілася з нею… Вона ж не переносить міцні напої, але подавай їй просеко, коктейлі, негроні… Поки ми з тобою танцювали й обговорювали симпатичну попку того офіціанта, вона випила мій негроні й замовила собі ще один. Уявляєш? Ми відвернулися хвилин на п’ятнадцять, ну, може, двадцять — а вона вже в хлам. Але тоді ще було більш-менш нормально.

— Пам’ятаєш, як ми з тобою таки посперечалися, — примружилась Вікі, — а ти так і не змогла підійти до офіціанта й попросити в нього номер. Тож ти досі винна мені одне бажання, монашко ти наша, — засміялася вона.

Кейт стиснула пальці міцніше.
Мені зовсім не до сміху… Як, блін, я опинилася в ліжку свого куратора?
Вона й далі бачила лише уривки, розмиті спалахи пам’яті.

— Вікі, це потім… — напружено сказала вона, стискаючи серветку в руках. — Що було далі?

Було б чудово, якби Вікі сказала: «Так, я бачила твого куратора» чи «Ти пішла з тим чоловіком у чорній сорочці». Але за її тоном здавалось, ніби Вікі взагалі не підозрює, що Кейт провела ніч з викладачем.

Що ж там сталося насправді? — пронеслося в голові в Кейт.

— Ну, що-що… — Вікі зітхнула. — Ця мала п’явка, — вона мала на увазі молодшу сестру, — напилася так, що їй стало погано. Пам’ятаєш, вона навіть до туалету не добігла… Ми викликали таксі, і я повезла її додому. Ти теж викликала таксі, але твоє ще не приїхало. Ти мене зрозумій, треба було якнайшвидше відвезти Сю, вона була в жахливому стані. Шкода, що наша вилазка так закінчилася… — Вікі зробила ковток кави. — Потрібно буде ще вибратися. Може, вже без Сю, удвох? Як тобі така ідея?

— О ні, — швидко відповіла Кейт. — Я не готова до таких вилазок. Досить. Я буду навчатись, навчатись і ще раз навчатися.

— Ну-ну, — протягнула Вікі, примружуючись. — А тепер розкажи мені: ти що, поки чекала таксі, встигла ще на бар збігати за коктейлями? І без мене, своєї найкращої подруги? — вона засміялася й легенько штовхнула Кейт ліктем.

— Та, напевно… — нерішуче відповіла Кейт. — Щось таке пригадую, наче сиділа за барною стійкою…

Вона збрехала.
Збрехала — бо не могла розповісти про себе й куратора. Він же мене живцем закопає, якщо це спливе…

Хвиля провини накрила її з головою. Було соромно обманювати людину, від якої в неї ніколи не було секретів.

— Ой, ну-ну, Кейт… — Вікі хитро посміхнулась. — А ти знаєш, що скоро в першого курсу буде поїздка в гори?

— Поїздка? — Кейт нарешті відірвалася від своїх думок.

— Так! — очі Вікі засяяли. — Там студенти завжди організовують вечірку, коли викладачі, які супроводжують групу, йдуть відпочивати. Це найкраще, що з тобою може статися на першому курсі! Я там познайомилася зі своїм хлопцем, пам’ятаєш, я розповідала?

Вона почала щебетати швидше:

— Вогнище, музика, ніч у горах, всі розслаблені… Ех, класні були часи. До речі! — Вікі відпила каву. — У тебе в групі є якийсь симпатичний хлопець?

— Вікі, ти ж знаєш, що я не хочу ніяких стосунків, — втомлено сказала Кейт.

— Не спіши, — махнула рукою Вікі. — Поспілкуєшся, гарно проведеш час. Ех, як згадаю — так круто було… Так, Кейт, бери себе в руки й досить ходити в монашках. Ти мене зрозуміла? — вона ткнула в неї пальцем для більшого ефекту.

— Досить уже називати мене монашкою, — сухо парирувала Кейт. — Ти сама тільки торік почала зустрічатися.

Але всередині все завмерло.
Знала б ти, з ким я переспала…

Якщо це колись відкриється — не просто «чоловік на одну ніч», а викладач з університету. Та ще й старший за неї років на десять, а то й дванадцять. Від цих думок по шкірі пробігли мурахи. Кейт продовжувала сама себе гризти.

— Кейт, з тобою все добре? — запитала Вікі, вдивляючись їй просто в очі.

Кейт завмерла у своїх думках і не відразу зрозуміла, що мовчить уже занадто довго.

— Так, — натягнуто посміхнулася вона. Сподіваюсь, вона нічого не помітила. — Я просто задумалася про поїздку. Нам ще офіційно нічого не оголошували.

— Нам теж поставили перед фактом лише за тиждень до виїзду, — відповіла Вікі, допиваючи своє капучино.

— Як думаєш, це буде цього місяця чи вже в наступному? — Кейт намагалася підтримати розмову, відриваючи себе думками від тієї ночі й від того, що приховує від подруги.

— Та цього, звісно! Я ж казала — з дня на день вам повідомлять, — усміхнулася Вікі.

Кейт зробила ковток кави й зрозуміла, що мусить хоч якось задовольнити цікавість подруги, аби та перестала копатися в ній.

— А, так… — вона згадала. — Ти ж запитувала, чи є в нас симпатичні хлопці.

Совість кольнула сильніше.

— І так, вони є, — продовжила вона. — У нас в групі є Джон.

Вона спеціально заговорила про нього, щоб максимально перевести тему й дати Вікі хоч щось цікаве, не розповідаючи головного.

— Оооооо, — протяжно присвиснула Вікі, очі аж загорілися. — В тебе є його фото? Покажи негайно!

— Так, заспокойся, — засміялася Кейт. — Усьому свій час.

Вона глянула на годинник і раптом схопила сумку.

— Ой, Вікі, мені потрібно бігти. Дуже багато домашки після сьогоднішніх пар. І ще в магазин потрібно зазирнути, бо вдома взагалі нічого їсти.

— Я тебе розумію, — зітхнула Вікі. — Навчання тільки почалося, а я вже втомилася, нічого не хочу. Ну, добре. Побачимося завтра. О! — раптом пожвавішала вона. — А давай на вихідних зробимо дівич-вечір? Зберемось у тебе: ти, я і Сю, замовимо піцу й будемо дивитися купу фільмів.

Кейт щиро засміялася, згадавши їхні минулі ночі з піцою та кіно.

— А давай, — сказала вона, і в цьому сміху нарешті було трохи легкості.

Та десь глибоко всередині все одно залишався важкий камінь — таємниця, яку вона ще навіть не намагалася собі пробачити.