Глава 7

У Кейт не було сил ні на що, окрім сну. Вона дійшла до спальні, завалилася на велике двоспальне ліжко й одразу провалилася у темний, важкий сон.

Тієї ночі їй наснилося, як куратор у готельному номері повільно стягує з неї червоні мереживні трусики. Зубами торкається внутрішньої поверхні стегон, піднімається поглядом вище — і раптом різким голосом вимовляє:

— Студентко Кейт Стар… вас відраховано.

Кейт прокинулася у вкрай поганому настрої. Сон не вирішив жодної з її проблем: ні провалів у пам’яті, ні ситуації з куратором. Вона досі відчувала втому — і ментальну, і фізичну. А сьогодні був лише другий день навчання у медичному університеті її мрії.

На кухні холодильник виявився майже порожнім: лише два яйця. Навіть хліба не було. Учора після університету Кейт планувала зайти в супермаркет, але було не до того — і тепер поснідати нічим.

Вона поставила фільтр-кавоварку, і аромат свіжої кави розійшовся квартирою. Ранок ніби став теплішим.

Ну не все ж так погано… Так, Кейт, ти молодець, — почала вона заспокоювати себе подумки.
Вона домовилася з куратором забути про те, що сталося. Може, й справді не варто згадувати. Треба зосередити всю увагу на навчанні. І ранок поступово ставав кращим.

Підійшовши до дзеркала, вона побачила сліди того «дурного вчинку» — вони досі були по всьому тілу. Кейт зітхнула, відвернулася і почала вдягатися, робити макіяж. Життя триває.

Телефон завібрував — телефонувала Вікі.

— Привіт! Давай після університету зустрінемось. Як ти? Як справи? — швидко проговорила Вікі.

— Так, я б із задоволенням. Тим більше, я вже починаю дещо згадувати про наш вечір, — відповіла Кейт.

— Я взагалі в шоці, як можна було все забути. Так, ми пили багато, але не настільки, щоб ти втратила пам’ять. Ми з Сю залишили тебе в хорошому настрої, ти вже мала викликати таксі. При зустрічі розкажеш детальніше, я зараз дуже поспішаю. Гарного дня, красуне, до зустрічі! — сказала Вікі й поклала слухавку.

— До зустрічі… — прошепотіла Кейт.

Перед виходом вона перевірила розклад пар.

Чудово. Жодної пари з її «недо-коханцем на одну ніч».
Кейт хмикнула. — День стає все кращим і кращим.

Вийшовши з таксі, Кейт знову замилувалася університетом. Він був таким атмосферним… Студенти всюди, вирує життя. Телефон завібрував.

«Привіт, я тебе бачу. Зачекай на місці.» — написав Джон.

Через кілька секунд він підбіг і простягнув їй стакан кави.

— Я не знав, що ти любиш, тож узяв капучино. Чекав на тебе. Пішли разом на пари, — посміхнувся він так мило, що в Кейт раптом завмерло серце.

— Дякую, Джоне… дуже неочікувано. Пішли в аудиторію, — сказала вона, намагаючись не видати реакцію.

«Так, заспокойся…» — говорила вона сама собі.
«Жодних симпатичних хлопців. Ти ж забула ту ніч. Тільки навчання.»

Та, йдучи поруч, Кейт не могла не придивлятися до нього. Гарний прямий ніс, пухкі губи, сірі очі, рудий колір волосся, що йому так пасував… І оця щирість, що від нього виходила.

Вона знову зловила себе на думці і сердито насупилась.

— Привіііт! — раптом долинуло позаду.

До них підбігала їхня одногрупниця Крісті — низенька кароока дівчина з невинним, але дуже хитрим поглядом.

— Ой, ну ви як ті голубки! Ви зустрічаєтесь? — запитала вона, захоплено кліпаючи віями.

— Ні, — швидко відповіла Кейт. — Ми просто зустрілися біля входу.

— Та я жартую. Чому так різко? Чи між вами й справді щось є? — розсміялася Крісті, глянувши на них обох.

— Ви готувалися до сьогоднішньої першої пари з медичної хімії? — запитав Джон, переводячи тему.

— Якщо чесно — ні. Я вчора, як прийшла додому, одразу заснула, — сказала Кейт.

— Ні, — відмахнулась Крісті. — Чому я мала готуватися до пари, якої у нас навіть ще не було?

— Ех… У медичному складно. Якщо хочемо закінчити університет і щоб нас не відрахували за нездачі — треба готуватися, — зітхнув Джон.

Дійшовши до аудиторії, вони привіталися з одногрупниками та сіли на перший ряд — мов справжні відмінники.

День промайнув непомітно.
І ось уже час зустрічі з Вікі. Нарешті Кейт дізнається хоч щось про той вечір.

Підійшовши до кафе, вона побачила, що перед входом поставили фотозону: велике старовинне дзеркало та багато квітів — щоб дівчата фотографувалися й відмічали заклад.

«Вау, яка краса…» — подумала Кейт і підійшла до дзеркала.

У відображенні була вона: світле густе волосся кольору стиглої пшениці спадало по плечах і нижче лопаток. Світлі очі, ніжний макіяж, що протримався весь день, біла сукня з високою горловиною — вона вдягла її спеціально, щоб приховати сліди тієї ночі.

— Привіт! — Вікі підбігла, обійняла її й поцілувала в щоку. — Ну все, моя люба Кейт більше не має на мене часу. Поступила — і все, нові друзі, нові пари…

— Я вчора була дуже втомлена… важкий перший день, — виправдалася Кейт.

— Та я жартую! Ходімо до столика, — усміхнулася Вікі.

Підійшов офіціант.

— Що будете замовляти?

— Два капучино і шматочок шоколадного торта. Кейт, а ти який десерт? — озирнулась Вікі.

— Ммм… фісташковий чізкейк, будь ласка, — відповіла Кейт.

Коли офіціант відійшов, Вікі подивилася на подругу і сказала:

— Ну що, розповідай, як ти себе почуваєш. Бо ти казала, що майже нічого не пам’ятаєш…

— Так, — схвильовано сказала Кейт. — Я дійсно майже нічого не пам’ятаю. Як ми сиділи, танцювали… І те, що сталося після…

Очі Вікі округлилися.

— Ти взагалі нічого не пам’ятаєш? Навіть того, як Сю стало погано? Я викликала таксі й відвезла її. Ти теж мала викликати своє.
Ти… цього також не пам’ятаєш? — стривожено запитала Вікі.