Глава 4

Глава 4

Я хочу провалитись крізь землю. Забути. Зникнути.
Але чому саме він?

Різкий біль вдарив у скроні — наче всередині голови стояла каструля, і хтось бив по ній молотком. Перед очима — спалахи: біле простирадло, сильні руки, гарячий подих, поцілунки в шию. Його голос не той яким він представився він був таким ніжним. Його шкіра. Його тіло над її...

— Зупинись. Збери себе, Кейт.

Але було пізно — щоки палали, вуха наливались червоним, шия горіла. Здавалося, рум’янець проступив аж до кінчиків пальців ніг. Вона сиділа в аудиторії і відчувала, як серце виривалось з грудей. Її сором, її страх були більшими за неї саму єдине про що можна мріяти це стати невидимою, щоб ніхто не бачив як тремтять руки та не почув гуркоту її серця.

— Кейт, все добре? — схвильовано прошепотіла Крісті, помітивши її стан.

— Так… тихо, — ледь чутно відповіла Кейт.

— Точно? Ти виглядаєш так, ніби в тебе температура...

— Тшшш! — обірвав її Джон. — Якщо тобі зле — йди в медпункт, якщо ні — то тихо. Тільки вас і чути.

Кейт опустила погляд і молилась, щоб Алекс Райнер — куратор, професор, той самий незнайомець — не впізнав її. Не згадав. Не подивився в її бік.

Він розповідав про структуру курсу, про жорсткі правила:

— Я не повторюю інформацію двічі. Пропустили — це ваші проблеми. Зірвете пару — вилетите з університету як пробка з пляшки, — говорив він, холодно, майже механічно.

Його очі були темними. Голос — рівним, без емоцій. Але щось у ньому... кипіло.

— У мене немає часу на ваші проблеми. Не робіть із себе винятків. У мене — обов'язки, у вас — вибір. Анатомія — це серце медицини. Я не терплю легковажності.

"Він памʼятає. Він точно памʼятає як я виглядаю, але можливо не побачить мене.» — стукало в грудях у Кейт.

— Так… Тепер зробимо перекличку. Де староста?

— Я! — підняв руку Джон.

— Вам надати списки? — спитав Джон, але куратор мовчав.

Кейт  відчула, як повітря стало густим. Райнер дивився на Джона, але… очі його зупинились саме на ній.

Погляд був — холодним. Злим. Непроникним.

— Куратор?.. — запитав Джон ще раз, невпевнено.

— Що ви сказали? — нарешті прорізався голос Алекса Райнера.

— Списки… Вам потрібні списки?

— Так, — протягнув він повільно. Але погляд так і не відвів.
Він не просто згадав. Він проаналізував. І вирішив.

— Як вас звати, старосто? — сухо запитав Райнер.

— Джон Поувер, — відповів той, розгублено зітхнувши.

— Добре. Джон, зробіть перекличку по списку. Голосно, чітко.

Голос викладача змінився — став тихішим, глухим, з натягнутим контролем. Але погляд, гострий, як скальпель, не відривався від Кейт.

Один за одним студенти піднімали руку.
— Полі Ходдер.
— Тарас Римар .
— Амелія Блум.

І от — Кейт Стар.

Вона зітхнула, підняла руку. Щоки палали, долоні спітніли. Вона зібрала в собі крихти хоробрості й на мить підняла очі…

А він… усміхнувся.

Не просто усміхнувся. Звіряче. Холодно. Повільно.

Він знає.

— Боже… — прошепотіла вона самій собі. — Просто допоможи мені витримати це.

Пара тривала. Алекс Райнер читав лекцію з анатомії — впевнено, з харизмою, з чіткими прикладами. Його стиль — як у військового: структура, чіткість, факти. Інші студенти слухали із захопленням, конспектували, кивали.

А Кейт… вона не чула жодного слова. В її голові — лише фрагменти з минулої ночі, та думки як пережити цей кошмар.
Чому вона не пам’ятає все до кінця? Що між ними було насправді? Що він тепер про неї думає?..

Вона хотіла втекти. Просто зараз. Вискочити з аудиторії, сховатися вдома, накритися ковдрою і розчинитись.

Але час ішов, хвилина за хвилиною.

І ось — кінець пари.

Студенти почали вставати, хтось зітхав, хтось радів, що нарешті кінець.

— Йдемо, — сказала Крісті, схопивши рюкзак. — Перекусимо, а потім ще дві пари.

Кейт мовчки встала. Джон йшов поряд. Вони вже наближались до дверей, коли за спиною пролунало:

— Студентка Кейт… Стар, так? Залиштесь. Потрібно переговорити. Інші — можуть іти.

Світ завмер.

Кейт завмерла.

Крісті обернулась — подивилась на неї зі співчуттям. Джон зробив паузу, але Кейт махнула рукою, мовляв: йди.

В аудиторії залишились тільки вони.
Він — біля дошки.
Вона — за кілька рядів.

Двері зачинились. І стало дуже тихо.