3.1

Ті два пройдисвіта сиділи, як дві закадичні подруги мило бесідували, а може пліткували, подекуди поліруючи тостами. Нехай потішаться, у них теж насичений день. А я провідаю царство морфея, звичайно, якщо моя принцеса дасть мені це зробити.

Годинник пробив дванадцять. Із боєм, вклала маленьку ковезу. За вікном знову темінь. Ні зірок, ні світил. Вже не зрозуміло хочеться спати чи ні. Піду помию посуд, може сон прийде.

Кухні капець. Повний тренделенбург. Мужики, що з них взяти, хоча один із них патологічна чистюля з синдромом перфекціоніста. Алкоголь то зло, судячи по свинському вигляду кімнати. Гори посуду, фантиків з цукерок, (знайшли заначку і знищили) і в довершення одиноке надгризене яблуко, як вершина натюрморту. Завтра висловлю щиру подяку і всиплю люлєй всім причетним особам, а краще гауптвахта на місяць, нехай миють допоки свинські корені не відсохнуть.

Поки все відмила годинник перевалив за другу ночі. Тепер очі самі закривались прямо на ходу. Здаюсь.

Лабіринти з живих кущів та дерев гірше не може бути. Бредеш не знаючи куди принесе слідуючий поворот на вихід чи знову у глухий кут. Яка там до біса інтуїція, коли ці декорації почали пересуватися цілими секціями. Іще трохи ці кущі вилізуть на голову, втопчуть в землю, а коріння пройде в тіло, як гарячий ніж у масло.

Дихання збилося, сили боротися не залишилося. Ніби і розумію що сон та проснутися проблема. Знала б про такі фокуси взагалі спати не лягла б. Що робити? Здатися чи боротися? Де ті родичі,чи вони мене так ненавидять, що вирішили поспішити уві сні.

Не варто довго було думати, перша ліпша рослина, накинула одну петлю на шию іншу на ноги і потягла під землю. Шию болісно стискало, катастрофічно не вистачало повітря. Руки хаотично рухались і все без толку. От і все не пожила...

Напевно я вже померла, але мертвим голова не болить, сподіваюся на це, адже моя тріщала по швах, давала іскри з очей і хотіла луснути. Замість того щоб попросити допомоги, з рота вийшло лиш якесь сичання. Піднявшись на ноги побачила знайому особу. Не так мені уявлялося об'єднання родинних зв'язків.

-Мама.-все що вдалося видавити.

-І тут мене дістала, ходяча ти проблема. Що радієш? Прийшла поглузувати? Як бачиш не в райських садах живу. Але тут все ж краще чим бачити вашу сімейку. Думала кинуся тебе обіймати і плакати, говоритиму, що сумувала - хрін вам всім по черзі.

-А я сумувала. Кожна дитина хоче і любить свою матір, хоча ти іще той коник. Як ти там говорила "Тамбовський вовк" тобі мати. Ну що ж вовк невідомого походження поговоримо?-слова давалися тяжко, як через біль у горлі так і через емоції які грудкою осіли у грудях.

-Що з тобою злидня говорити?

Піду ва-банк, лупану наугад перше, що прийде в мою голову. Потрібно вижати із цієї розмови по максимуму.

-Ти мені розбила голову! Ти мене хотіла вбити! -і я не питала, а стверджувала.

-Велике діло. Що пам'ять вернулася? Захотілося виговоритися, яка я погана матір. Я тебе не хотіла, ти отруїла, споганила все життя. Постійно хворіла, хотіла уваги, а потім забрала в мене славу, багацтво...Це моя сила, моя.-її лице перекосило від злості і ненависті, іще трохи і здавалося кинеться мене додушувати.

-Відстань, останній глузд згубила. Іще трохи і я твої руки повикручую до бісової бабусі. Я вже не маленька дівчинка.

-Ти! Ти, мене зводиш з розуму. Пам'ятаєш, як карала тебе ставлячи годинами у куток, всі крупи перепробувала. До рук прив'язувала віник, а ти тримала їх вверх. Як била тебе, а ти гадина мовчала кусаючи губи в кров. Хоч би раз заплакала. Цим мовчанням мене бісила, хоч би раз сльозу проронила, так ні, горда сплячка.

-Невже ні на йоту не виявилося любові, для маленької дівчинки? Тебе любили, все- все тільки для того щоб пишалася мною.

-Гнила потвора, Ось хто ти для мене. Тоді всі створювали сім'ї і народжували. Лише згодом зрозуміла, материнство не моє, а потім ти зі своїми хистами хвалилася, втоптуючи мене в бруд. Вони вибрали тебе. Розумієш, переступили через мене. Як це принизливо, коли рідня ні в що тебе не ставить. Ти зі своїми фокусами мені і в підметки не годишся, знаєш щоби я робила? Та мені б прислуговували тіні чорні, кари від мене ніхто б не позбувся. Владою і силою видерла би багацтво і визнання, всі знали б моє ім'я і тремтіли. Що казати, я мала тіні небагато, але карати було кому, тому ти мала б померти а в кращому випадку прийти до тями овочем. Кривавий ритуал з жертвоприношенням мав би віддати усю силу мені, але ти завжди все псуєш. І в тей день також, через тебе все пішло догори дригом. Принесла до дому якогось безрідного кота, який напав на мене під час розборів з тобою, зруйнував магічне коло та ще й призвав якось родичів. Ті ж без церемоній забрали крихти здібностей, усе щоб ти могла жити.

-Єєє. -все, що змогла видавити із себе.