2.1

Кімната батька досить велика та світла. У сонячну погоду промені грайливо мерехтять пролягаючи через все приміщення. Спальня в тихих приглушених тонах, не напружувала погляд, навпаки давала відпочити. Хоча який може бути відпочинок у хвороби? Ти вже не належиш сам собі, твоя болячка приковує тебе до ліжка. Одне добре, кімната пахне ліками та відварами, а не змученим тілом. Запах хвороби чомусь відчуваю за кілометр, ніякі парфуми цього не переб’ють, але в цьому місці такого не було.

Добре, що лікарські рослини є у вільному доступі, та й у книгах ніхто не обділений. Це просто скарби у чистому виді. Кожна рослина описана так детально, зовнішній вигляд, вміст речовин спектр застосування, методи заварювання, що із чим можна мішати та протипоказання. Ну і чим не відьомський посібник? Гріх було цими напрацюваннями не скористатися. Напевно тому наша спільна хвороба повільно але все ж здається.

Батька проперували і скажу я Вам досить непогано, але. Це величезне але! Руки б повідбивати тим медсестрам, що прожарювали інструменти. Із -за таких грішків отримали підступну «боляку» синьогнійну паличку, а від цієї красуні так легко не збутися. Ця скотина любить дорогі препарати, мало того її повність не викорінити, тобто падає імунітет і вуаля знову лікуємось. Вже тричі відбирало у татка ноги і щоразу ми заново вчилися ходити, тримати елементарно кружку.

Тому слідкуючи золотому правилу не нашкодь, п’ємо відвари для підсилення імунітету, періодично змінюючи заспокійливими відварами та відновлюючими. Може у мені і дійсно десь глибоко сидить маленька відьмочка?

-Поговорим? тихо присівши на край ліжка, сама не своя від переповнених думок видала, що перше у голову збрело.

-Без питань. А про що?- спантеличено запитав родич.

-Я тобі рідна?

-Белени об’їлась? Парад планет? Добре, давай твої варіанти, а то у мене не вистачає гіпотез звідки у тебе взялися догадки.

-Ну по -перше маман мене на дух не переносила, а брата навпаки. Відчуття таке ніби котеня з вулиці більше любили ніж мене.- не говорити ж батьку, про сьогоднішню розмову з домовим. По -друге мало що пам’ятаю, лиш уривки і ті невідомо чи видумка чи правда. Може мене збив грузовик у мене амнезія, а я у заручниках чи взагалі мене з дитячого будинку взяли, або хтось підкинув?

І на цьому батько вже не стримував сміх. Сміявся так, що аж живота прихопило.

-Ой, давно так не смішили. Індійських фільмів передивилася? Фото де ти маленька не бачила? Та й схожі ми, це тобі дивним не здається?

-Добре, припустимо, ми рідні, то якої холери мені домовий говорить про якісь відьомські корені?- ой, по ходу перегруз, насиченість подій мене все таки задавив. Зараз мене звяжуть і привіт гамівна сорочка із довгими рукавами.

-Так і знав, що цьому пройдисвіту віри немає.-тихо та спокійнісінько відповів ненько.

-І все? А як же -ти здуріла, або хоча б пролікуйся? Такого повороту чомусь не очікувала. Поганий день, ох чує моя печінка довга розмова буде. Срав пес, перділи гуси. Ну запалюй!

-Навіть не знаю з чого почати? Якщо шукаєш відповіді в нелюбові до тебе, тут усе просто- заздрість. Тому, що ти отримала силу, а не вона. Не знаю як там у інших відаючих сім'ях, та в нашій, знання передається не лише по крові, а й по характеру і силі. Якщо людина явно не пряник медовий та й з чорнобилю в душі ніколи ніхто не візьметься ні вчити ні передавати знання, а тим більше сили.

Бабуся і дідусь далеко були не обділеними талантами, навіть можна сказати сильними. Дві сім’ї щедро нагородили силами, вкладали вміння із дитинства. Ти не просто так проводила все дитинство в них. Змалку вчила трави, замовляння, вміння читати сни і головне розвивати інтуїцію. Тобою не могли надихатися, твої невеликі перемоги давали їм задоволення і запал. Те що зараз ти виварюєш мені дивовижні рецепти, яких у книгах немає це відлуння минулого. І я цьому вмінню дуже вдячний. -скупа сльоза покотилася щокою.

Твоя часткова втрата пам’яті і скована сила, то я не догледів. Незнаю хто це зробив і з якою метою та коли я знайшов тебе, думав і сам помру від жаху : пробита голова, кров повсюди. Ти лежала на підлозі ніби тряпчина. З тобою на руках добіг до лікарні. Наступного дня, побачив маленьку дівчинку з поголеною головою перемазаною в зеленці. З тих пір тебе ніби підмінили, ти більше нічим не цікавилася і навіть не всіх впізнавала.

-І скільки мені було років?

-Дванадцять. Часто мовчала, не хотіла спілкуватися. Вигляд був як тіло є та бездуші. Твої наставники все вміння примінили щоб витягти твою свідомість, вилікували травми, та ти, навідріз відмовлялася вчитися далі. Про ті події теж мовчала, коротко відповідаючи, що нічого не можеш згадати.

-Он звідки у мене шрам на голові. Та й періодами болить нещадно. Ну то таке, а як мені себе знайти? У кого спитати? Духи не особливо говіркі.

-Ну чому ж. тобі просто потрібно запросити у свої сни бабусю і дідуся. Вони сумують за тобою і не проти направити у потрібне русло.

-Ти так говориш, ніби ти у цьому щось знаєшся. Або я зараз десь у комі і це лиш мої галюцинації.

-Я теж дещо знав, дещо вмів. Щоб повернути тебе до тями ми всі заплатили, кожен свою ціну. Бабуся віддала зір та десять років життя, дідусь можливість ходити і п’ять років (не думай в нього більше і не було) і я - трохи здоров’я та можливість передбачати.

-Для чого!? Навіщо такі жертви?- вже зриваючи голос кричала і плакала.

-У тебе теж діти…Знаєш як болить і пече коли рідна душа без майбутнього.

-Та в мене і зараз його немає, я не знаю для чого жила.