1.2

-Давай швидше почнемо розкачувати твою підсвідомість, бо через три дні буде «ніч повернення». Ми зможемо забрати те що вкрали у тебе. Думаєш легко спостерігати, як ти добра душа усю себе віддаєш без останку. Вдома ти як безсмертний поні працюєш до знемоги, таке відчуття ніби з тебе писали серіал «Рабиня Ізаура». Ти постійно усім винна допомагати, підтримувати, а взамін, що ти маєш? Хоч хтось прийшов і запитав як ти себе почуваєш, може ти втомилася чи у тебе якісь проблеми? Та ти навіть не можеш сльозу з себе видавити бо тобі ніколи.

-Єй, ну не потрібно так. Не все так погано. У мене є дах над головою, є робота і діти і…

-І все! Дах у тебе поїхав, при чому давно, рубероїд навіть подекуди соромливо виглядає. А все що намагаєшся заробити утікає ніби у чорну діру, грошова подушка тобі лише снитися може. А на роботі тобі навіть колеги радили сходити до бабки чи скупатися у святій воді. В тебе вкрали всю удачу. Ти на себе глянь, коли останній раз тратила на косметолога гроші? Та який косметолог хоч якісь гроші?

-Досить!-злість нахлинула моментально, іще якийсь недорослик буде мене вчити жити. Ти що сліпий, чи не знаєш скільки похорон справила, скільки грошей винна за лікування батька, та я вже жити втомилась, як би моя воля пішла б до бісової матері і не верталась сюди.

-По – перше перші похорони, то ти сама спровокувала. Раз ти не захищаєшся твій рід не витерпів і покарав гада повзучого. Подумаєш мужик вмер, та й хіба оце пернате чудо можна назвати чоловіком. Це ж треба як знахабніти, щоб на твоєму горбі кататися і тобою поганяти : грошей з нього не виб'єш, робити все сама при чому говорити для чого все, наглість чистої води. Ну овдовіла, подумаєш велике діло, де один чоловік там і другий буде. Щоб ти знала за спиною в тебе древній рід відбитків і відьом, а ти як кошеня сліпе. Тьху! Та вони, як твій вибір щодня бачили то вернуло їх знатно, якби були живими напевно голими руками роздерли твого судженого - недорядженого. В так виходили смерті заслуженої, як кажуть Земля кругла. Можливо знайдеш хорошого мужчинку.

-З дуба рухнув, дзузьки Вам, а не чоловік, заміж більше ні ногою. Яка з мене відьма, я навіть свої сни до кінця не можу розшифрувати. Інтуїція є, але, що з неї взяти, як треба  то тільки мовчить.

-О, горе мені і моїй голові, хазяйка, коли роздавали розум і щастя ти видно не у тій черзі стояла.

-Значить так, зараз я ображаюсь і на цьому наша розмова навіки стихне, або з’їду назавжди.

-В який раз з’їдеш ? Допоки гештальт із звільненням своєї сили не вирішиш, вертатиму до скону.

-Я зійшла з розуму! Добре, тоді де мій фамільяр?

-Куди? Це що за хрін? Я в тебе нічого не брав, живу з тобою у мирі, все допомагав, навіщо наклепи наводити.

-От, дрімучий ліс, це назва тварини яка допомагає відьмі підтримувати сили, допомагає їй і всяке таке. В основному таку функцію виконує кіт.

-Матері твоїй ковінька! Коти, оце як ти кажеш допомагатори? Маніпулятори вони чистої води! Пухнасті наглючі морди.

-Давай так, сьогодні все що зможу дізнаюся про минуле і що ж таке сталося у єдиного хто це ще може згадати, а ти готуй що там потрібно іще одне приходь говорити так щоб ніхто не бачив і не чув, я в психіатра поки приписки не хочу. Може сигнал якийсь даси чи іще щось?

-Тугодум, ти а не відьма. У нас зараз телефони є, я можу туди писати!-гордо випячив груди вперед цей чолов’яга.

Кава давно охолола, а як відомо охоловшу каву ніхто не гріє. У голові після розмови вибухнув феєрверк , залишивши неприємний осад.

Живу, дійсно так, що ніхто не завидує, навіть деякі родичі обзивають за спинами злиднями, цураючись і відхрещуючись. Бо як то кажуть потрібно тягнутися до кращого. Ну й Біс з ними, нехай почешуть язиками можливо нальоту не буде. Мені від цього не холодно не жарко, як би кожен хто про мене щось паскудне говорив і мені хоч гривня падала на рахунок на роботу я б точно не ходила. Потрібно взяти себе в руки і піти поговорити по душам із батьком, ну не до могили родичів з претензіями приходити. Мертвих не піднімеш, та й що з них зараз взяти фото і уривки спогадів.

Новий ранок повен несподіванок приніс надію і купу змішаних почуттів. За вікном то сіріло, то світліло. Небо просиналося відкриваючи свої ясно голубі очі, без жодного натяку ні на хмарку. Що ж ти мені принесеш?