3.

- Це послання для двох закоханих, які не можуть бути разом через прокляття. Прочитавши ці слова, вам допоможуть. 
Час любові настає
І прокляття прожене. – 
Почав читати вголос Руслан, я думала він мене розігрує, розгорнула з рулон далі і приголомшено дочитала.
Нехай серця, що кохають
Свої долі поєднають.
І тут дзеркало перед яким ми стояли почало видавати дивне дзвеніння. Відображення поступово розмивало, як лобове скло під час сильної зливи. Чим довше ми вдивлялися, тим більше нас до нього притягувало. Раптом утворився коловорот, ніби потужне торнадо закручує і затягує в середину. Противитись цьому не було сили. В голові трохи зашуміло, запаморочилось, і я від напруги мимоволі почала кліпати повіками. А коли відкрила очі побачила перед собою невідому місцевість. Озеро вкрите льодом. Кругом обсаджене великими вербами, їхні довгі віти були покриті інієм, і спускалися до краю поверхні замерзлої води. Величезний місяць освічував все довкола, льодова поверхня відзеркалювала наші силуети, а гілочки на деревах здавались вкриті дрібними кристаликами діамантів. Вони сяяли звідусіль,що робило ефект неймовірної зимової казки. Недалеко від нас простягнувся міст, що вів на маленький острів серед водойми. Там кругом височіли зелені ялинки, обвішані дивовижними льодовими прикрасами. А вздовж невеликої стежинки розмістились лавочки та сяючі ліхтарі. Вони своїм освітленням створювали так званий світловий тунель. Цей  шлях вів до будиночка, що здалеку нагадував середньовічний храм в мініатюрі. Я з відритим ротом розглядала все навкруг і саме собою напрошувалось питання. 
-А де це ми, і як тут опинилися?
-Цікаве питання, я б теж хотів знати. Хоча бачити тебе у весільній сукні і з фатою на голові, таку прекрасну, ніжну і схвильовану, одне задоволення. Сподіваюся ти моя наречена? – Здивував мене Руслан такими відвертими зізнаннями. А й справді, я від шоку тільки зараз збагнула, що мій одяг нагадує весільний, добре що в комплекті є ще біла шубка, а то зима і опинитись на вулиці в одному платті, було б холодно. Змінилася не тільки я. На Русланові також був вінтажний костюм і  елегантне зимове пальто чорного кольору. Запитання яким мене ошелешив мій недавній знайомий трохи схвилювало.
-  Я звичайно не проти, завжди мріяла про такого чоловіка, як ти, але ми тільки познайомились і зараз мене більше хвилює де ми опинились?
- Дивись у тому дивовижному будиночку на острівці світить світло, давай зайдемо, погріємось, може пощастить щось дізнатись.
- Боюсь вибір в нас невеликий. Кругом здається ліс.
Руслан запропонував мені руку, відмовлятись було б нерозумно і я з легкістю погодилась. Наші відверті зізнання здавались дивними, раніше для мене було складно так прямо висловлювати почуття, завжди хвилювали сумніви, а зараз так спокійно і всі думки наче впорядкувалися. Ми поспішили до будівлі, постукали. Двері відчинилися і сивочолий священик зустрів нас та радо запросив увійти.
- Я вже зачекався вас, для церемонії все готово, треба поспішити до півночі залишається не так багато часу.
- Тобто, до якої церемонії? Ми взагалі хотіли розпитати вас, де знаходимося.- Спантеличено відказую.
- Це церква, в якій проводять заручини для закоханих.
- Зачекайте, а ви не знаєте як ми тут опинилися, і чому в такому одязі?- намагаюся з'ясувати.
- Якщо ви тут, значить у вас є сильні почуття один до одного, а ще бажання створити сім'ю.
- Отче, буду чесний перед вами, я дійсно відчув сильні почуття до цієї дівчини, хоч ми зустрілись лише сьогодні. А ще недавно говорив другові, що не проти мати сім'ю і дітей. Але як ми в одну мить перебували в кімнаті, читаючи дивну записку, опинилися невідомо де?
- Це сину мій, Ангел долі відкрив вам вхід до раю, для того, щоб дія прокляття заздрісника, не затуманювала очі та розум. На землі багато людей схильні до гріха заздрості, а це дуже небезпечне почуття, яке може перетворитися на прокляття, якщо говорити про це словами. Є одна дівчина, що дуже довгий період часу продовжує заздрити Ані. І більше того, говорить про це вслух, проказуючи різні слова приправлені лайкою на адрес твоїй дівчині. Тому ви з нею довгий час не могли зустрітися. Злі сили підживлені їхньою енергетикою відтерміновували вашу зустріч.
Та ніч яка передує Різдву -  свята. Сьогодні зло втрачає свою силу і ховається під землею. А Ангели допомагають людям здійснити щирі бажання. Якщо людина віруюча, чесна але боязлива і їй не вистачає однієї віри, можуть перемістити до раю на короткий проміжок часу, щоб ізолювати від страху.
Саме тут помисли стають чистими, справжніми, без спокус світу і нам легше зрозуміти чого прагне душа. Невже Анно, ти не звернула увагу, що тут тебе не турбують хвилювання і сумніви? Скажи ти готова спробувати пов’язати своє життя з Русланом?
- Так, я встигла розгледіти в ньому надійного і турботливого чоловіка, з ним у мене присутнє підсвідоме почуття захищеності та сильної симпатії. – Випалила я на одному диханні навіть не задумуючись. Ого, а священник то правий, тут думки стають зрозумілими, а слова впевненими.
- Ваші думки я почув, щоб ви розуміли заручини здійснюють перед таїнством шлюбу. Останнім часом люди стали проводити їх в один день. Раніше так не практикували і не даремно. Тому що люди, які хотіли б зашкодити, чи у вашому випадку позаздрити, не могли б цього зробити оскільки молоді після заручин отримують своєрідний захист від злих сил. Тепер можемо приступати до урочистої частини. Ставайте перед престолом та дивлячись в очі відповідайте.
Чи готовий ти Руслан заручитися з Анною, яка стоїть тут перед тобою, любити, підтримувати і берегти їй вірність?
- Так, готовий. 
- Чи готова ти Анно заручитися з Русланом, що стоїть тут перед тобою, любити, підтримувати і берегти йому вірність?
- Так, готова.
- Нехай їхні наміри будуть чесними, помисли чистими, а серцями керує любов. Надягаючи ці браслети на їхні сплетені руки, я владою даною мені вище, оголошую їх ЗАРУЧИНИМИ. Тепер наречений може поцілувати наречену і все у вас буде добре.
Руслан ледь торкнувся уст Ані, обережно і лагідно цілуючи. Дівчина відчувала тепло, ласку і почала відповідати на найніжніший поцілунок. В їх серцях запалала справжня любов, і ніщо не заважало їм це зрозуміти. В мить коли закохані припинили цілуватися, опинилися перед тим самим дзеркалом з різдвяною кулькою в руках, вона була ціла і не ушкоджена. 
-Руслане, Аню ви як? Полагодили іграшку? – почала кликати нас Ліля.
- Так тепер з нею все буде добре. І не тільки з нею правда мій янголе? – останнє Руслан шепнув мені на вушко, я від його тону покрилася рожевим рум’янцем, і збентежено притулилась до таких сильних грудей, ніби ховаючись. Та це було приємне хвилювання, яке буває поруч з коханою людиною.
- Тепер я в цьому впевнена, - сказала розглядаючи наші браслети.
- Йдемо повісимо прикрасу на ялинку, думаю вона може ще комусь пригодитись. – Ми прикріпили її разом, випадкові дотики пальців ніби пропускали енергетичні імпульси між нами і Руслан не втримався ще разочок поцілував мене в губи під ялинкою. І це було так романтично… 
Всі розташувались за столом. Сергій дуже вміло допомагав господині розкладати тарілки з гарячою піцою та іншими стравами чим заслужив у неї повагу. З них теж вийшла б не погана пара, задумалась я. Руслан притягнув мене ближче до себе, пив чай не випускаючи з обіймів, а мені було так затишно, що я наплювала на свої принципи і насолоджувалась моментом. Ліля раз у раз поглядала, на наші сяючі очі, ніяк не могла зрозуміти, невже ми так швидко закохалися. Хоча інколи для цього потрібна лише мить. Або ніч перед Різдвом.