2.

Пробудились від звуку  дзвонів. На екрані телевізора ведуча одного з телеканалів всіх щиро вітала з наступаючим Різдвом. І загадково підморгуючи, запевняла, що всі заповітні бажання в цю ніч здійснюються. Тут я зразу згадала своє бажання, щиро вірячи в магію Різдвяної ночі. Та коли мій мозок остаточно проснувся, то його охопила паніка і я активно почала будити Лілю.
- Вставай, просинайся, сьогодні ніч перед Різдвом, ми 2 тижні проспали!!!! - Подруга відкрила по черзі одне око, намацали мобільний телефон, розблокувала, відкрила друге око перевірила дату...
- Спокійно, сьогодні тільки 24 грудня, а не 6 січня, ми задрімали десь на годину не більше. Хоча сьогодні дійсно святкують святвечір тільки за григоріанським календарем.
- Точно, щось зовсім з голови вилетіло.
- Ну от чим тобі не привід відсвяткувати, - заусміхалась Ліля, можна навіть ялинку прибрати.
- О, ялинка це класно, давай так і зробимо, а в тебе є все необхідне?
- Так, тільки один невеликий нюанс, за цим потрібно лізти на горище.
- Нічого, показуй, що де?. - Задача виявилась зі складністю, бо ж вхід на  горище був тільки з вулиці, при чому лізти потрібно було по драбині. Якщо на верх з порожніми руками було не складно забратися, то зворотній шлях виявився підступним.  Вирішили проблему ми так: Ліля стояла на виході зверху мала подавати мені коробки з прикрасами та ялинку, а я стояла на драбині і повинна обережно спускатися. Геніальний план, якби не...
- Гей, є хто вдома? -  почула я приємний чоловічий голос, правда трохи хриплуватий, так ніби власник довший час перебував на морозі. І я чи то від несподіванки, чи від необережності поскользнулася і паду, ну все переломи гарантовані, закрила очі і чекаю болю. Але болю немає, відкриваю очі і зустрічаюся з поглядом голубих очей, в яких хочеться потонути. Його близькість діяла на мене так магнетично, що перехоплює подих, а від аромату парфумів хотілось муркотіти. Я глибоко вдихнула насолоджуючись запахом справжнього чоловіка. В обіймах чарівного незнайомця було комфортно, але по трохи шок від падіння відходив. Натомість розум почав повертатися і потрібно було звільнятися з рук мого рятівника
- Ну привіт, чарівний янголе. -  Вимовляє незнайомець, легко опускає мене на землю, але не спішить забирати руки, притримує за талію.
- Привіт. А ти як тут опинився? - говорю здивованим голосом.
- Ну це напевно доля, щоб вберегти таку красуню від падіння, - усміхається.
- Аню, ти як, жива? - стурбовано долинає голос Лілі з горища, я ж лише киваю головою, що нормально.
- Ну от скажіть, дівчата, чому ви в таку погоду полізли на драбину?- Повертаю голову і бачу ще одного незнайомого хлопця. Ліля висуває голову, спостерігаючи за нами, тут же  роз'яснює.
- Як це чого, сьогодні можна сказати переддень Різдва, багато людей святкують святвечір, а ми ялинку не прикрасили, якраз намагаємось все знайти.
- Так давайте ми вам допоможемо, а ви нас зігрієте гарячим чаєм? Мене між іншим Сергій звати, а це Руслан, - вказує на мого рятівника, і вже дотягується до коробки з якою Ліля показалась у дверях.
- Я Ліля, а це моя подруга Аня. Допомога це добре, а далі ми ще подумаємо, чи можна вам довіряти, звідки ви тут взялись, дорога то заблокована?
-  А ми їхали в гості до друга, повернули по дорозі по піцу. Поки чекали  замовлення, сніг посилювався і врешті звернувши на поперечну дорогу, наша машина застрягла. Спробували йти пішком, але провалилися в канаву, на силу вибрались і вже хотіли повертати назад, та побачили відчинені ворота і стежку. Вирішили попросити допомоги, щоб трохи зігрітися. То що ви врятуєте нас від холодної смерті. – Виклав майже цілу розповідь Руслан, і подивився на мене таким поглядом, що ми не змогли йому відмовити, тим більше він мене теж врятував.
- Ну напевне чаю ми вам таки запропонуємо, в знак подяки за врятоване життя. 
- Беріть коробки, в теплі поговоримо. – Закомандувала Ліля. 
Всі дружно перемістилися до будинку. Хлопці взялися встановлювати ялинку, та обмотувати її гірляндами, а ми розпаковували іграшки. Я включила збірку новорічних мелодій на ноутбуці та розмістила декілька живих гілок ялини у вазу, створюючи таку собі міні композицію. Від моїх рухів по кімнаті поширювався хвойний запах, атмосфера свята піднімала настрій. Весело підспівуючи новорічним хітам, всі дружньо розвішували іграшки на ялинку. Розмова велася зовсім не вимушено так ніби ми давно знайомі. Ми з Русланом час від часу кидали зацікавлені погляди однин на одного, то випадково наші руки торкалися, коли розташовували чергову кульку, то він нахилявся підозріло близько наді мною, наче діставав дощик з коробки, що стояла позаду. Не можу сказати, що була проти його дій, мене навпаки тягнуло до нього наче магнітом, але все було так незвично, швидко і несподівано, я аж розгубилася. Ліля побачивши мій схвильований вигляд, потягла нас на кухню робити чай для гостей.
-Так, ану розказуй, що знову сталося. Який тарган забіг у твою голову цього разу. Чим не вгодив тобі цей спокусливий мачо?
- Та ні, все добре, просто не думала, що можна захопитися кимось так одразу.
- Оу, це щось новеньке. Нарешті хоч хтось змусив тебе хвилюватися. Моя тобі порада, перестань слухати голову, а дій як підказує серце. А я буду просити купідона, щоб поєднав вас стрілою кохання. 
- Добре, сьогодні я відпускаю ситуацію, і не буду нічого контролювати, а там час покаже.
- От і розумничка. А тепер йдемо зігрівати наших рятівників гарячим чаєм.- Поки ми готували чай хлопцям залишилося розвісити декілька найбільших іграшок. Ми поклали чашки на стіл. А Сергій запропонував Лілі розігріти піцу, яку вони мали з собою, мовляв не пропадати ж добру. Поки вони вдвох вийшли з кімнати, я вирішила допомогти Руслану, він саме тримав одну кульку в руках, але от проблема в неї відірвався шнурочок. 
- Зараз щось придумаємо, знаю в Лілі є серпантин, піду принесу. – Стрічки стояли у Лілі в спальні, коли я дістала її з маленької тумби, швидко розвернулася і мимоволі врізалась в широкі чоловічі груди. Звісно ж Руслан пішов слідом за мною, але він не розрахував того, що я зроблю різкий поворот. Він інстинктивно хотів  стримати  мене від падіння і випустив прикрасу з рук. Наші погляди прослідкували за кулькою, а вона покотилася до великого дзеркала і від удару привідкрилася по шві. 
- Ну от і полагодили. – З сумом проговорила я, піднімаючи іграшку. Руслан також розглядав отвір який відрився і раптом почав витягувати з нього маленький шматочок паперу, скручений у трубочку. Я з цікавістю стала спостерігати за ним, а там дрібним почерком було щось написане.