***

Він побачив її лише мигцем. Струнка і невисока, одягнена у чорне. Обличчя приховане темним шарфом. Волосся сховане під капюшоном, але він точно знав, це була жінка. У світлі вогнів, її очі сяяли наче жовті топази. Вона обернулась лише раз і вистрибнула у вікно. Він не встиг навіть слова вронити, а вона вже зникла. А зранку… зранку вже весь Азен знав, що у неприступну Західну вежу хтось вдерся.

***

- Се́та, - гарчав командир, - ти збожеволіла?!

- Та буде вам, - відмахнулась дівчина, - ви ж сказали, що у вільний час можна на екскурсію.

- Містом, навіжене ти дівчисько! А якби тебе спіймали?! Хто б повів твій загін на діло сьогодні?!

- Але ж  не спіймали, - знизала плечима дівчина, - та й чого ви казитесь? Ми так чи інакше з однією метою прибули в Азен. Уявіть собі, що там за скарби у тій вежі, що лише побачивши мою тінь, вони підняли такий галас?

- Сето, Сето, Сето… - похитав головою, - одразу видно, що ти чужинка у цих краях. Безумовно, Західну вежу не просто так називають золотою. Проте, варта там охороняє не коштовності. Розумієш, двадцять років тому… ох, гарний був час… я тоді був підлітком і…

- О, ну все, дід завівся, - до шатру увійшов молодий чоловік, на поясі його тихенько дзенькотіло лезо широкого вигнутого меча, - командире Ва́лор, там Тамір і його загін хотіли обговорити набіг. Можливо відкладете лекцію на потім?

-  Да́нет, - невдоволено буркнув командир, - ти в курсі, що знову викинула ця гостровуха?!

- Думаю, я надто міцно спав, - розвів руками чоловік.

- Її помітили у Західній вежі! – його сполосована шрамами рука грюкнула по столу так, що той мало не розколовся.

- Сето, - Данет обернувся до неї, на його загорілому обличчі застигла занепокоєна усмішка, - ти  знаєш, чому ми приїхали у Азен?

- Щорічний фестиваль Небесних вогнів, - відповіла дівчина, - натовп, багаті гості, іноземні торговці. Золота жила для… кхем… авантюристів, як ми.

- В яблучко, - кивнув Данет, - а ще, щороку, у день фестивалю з вежі виїжджає екіпаж, якій перевозить золото, податковий збір, до центрального імператорського палацу. Як думаєш, після переполоху, який ти влаштувала вночі, чи не вирішать вони посилити охорону екіпажу?!

- Ой… - дівчина відвела погляд, - нуууу… я… цейго… сподіваюсь, що ні.

- Молися Великому феніксу, аби вони взагалі вивозили те золото! – прошипів Валор.

- Дурня якась, - пхикнула дівчина, поправляючи довге, чорняве волосся, - якщо вся охорона буде біля екіпажу, то вежа лишиться без захисту… чому б не?..

- Я ж кажу, одразу видно, що ти чужинка, - буркнув Валор, - тут, у пустельній імперії Місада кожна собака знає, що у варта Західної вежі охороняє не вежу, а людей, від того, що мешкає у вежі! Коли я був підлітком!..

- О, ну все! – Данет схопив Сету за руку і потягнув геть із шатру, - командире, я зараз Таміра пришлю!

- Та заради Фенікса, Данет! – дівчина висмикнула руку, коли вони опинилися під палючим сонцем, - що у вас, мужиків, за дурна манера постійно хапати без дозволу!!!

- Пробач, - чоловік почухав потилицю, - просто, його вже було не зупинити. А так, зберіг тобі декілька годин вільного часу.

- Ай… - відмахнулась дівчина, - але все ж таки, що там з тою вежею не так?

- Та з вежею все нормально, - задумливо промовив Данет, - у місадійців не прийнято про це говорити, але Західна вежа – це золота клітка. У ній тримають єдиного сина імператора. За традицією, новонародженого спадкоємця виводять у світ, коли йому виповнюється 10 років, але принц Іса́ра… чутки різні ходять. Подейкують, що він народився з вадами, потворний, кволий. Хтось каже, що у нього якась невиліковна хвороба, слабке здоров’я і життя його буде коротким. А ще! Ходили чутки, що він проклятий і прокляття його обертає на камінь будь-кого, хто його торкнеться!

- Маячня якась.

- Може і маячня, але саме тому до Вежі ніхто не наближається. І ти більше не лізь! 

- Але ж…

- Підготуй своїх людей до набігу. Швидше впораєтесь – швидше зможеш піти на фестиваль. Ти ж ніколи не була на фестивалі Небесних ліхтарів? Тобі точно сподобається!

***

- Хах! Простіше-простого!

- Не думав, що охоронці виявляться такими слабаками!

- А коні у них швидкі, одразу видно, що з королівської стайні!

- Та давай вже відкривай ту карету! Хочу скоріше помацати своє золотко!

Замок з ланцюгами впав на землю.

- Сето… - покликав дівчину один з найманців, - тут цей-го… пасажир.

Дівчина наблизилась до карети. Юнака витягнули з карети і штовхнули їй під ноги.

- Ну і що тут у нас? – почала дівчина і одразу ж, затнулась.

Як у всіх місадійців, у нього була оксамитова смаглява шкіра. Проте, очі видавали у ньому чужоземця. Вони були блакитні, світлі наче безкрайнє небо. У довгому темному волоссі можна було прогледіти золотаві пасма. Але найбільше, що привертало увагу – гоструваті вуха. Хлопець, як і Сета, був напівельфом. І чомусь, дівчина ні на секунду не сумнівалась, хто перед нею.