Розділ 2. Пиріжки з вишнями

Роки потому Юрко все намагався збагнути, чому батько так вчинив. Чому поліз до петлі, не лишивши після себе нічого, окрім звинувачень коханки до всього села та запитань Юрка, який ще вірив, що зможе докопатися до істини. Часом він думав, що це його відмова розмовляти з батьком напередодні самогубства стала всьому причиною, однак з кожним роком він все більше впевнювався в тому, що це була лише вершина айсбергу. Насправді ж бажання покінчити із своїм життям не виникає так просто, на рівному місці.

Через рік після батькової смерті Юрко наважився поговорити про це з матір’ю. Вона зневажливо пхикнула і, кинувши щось про те, що не хоче навіть згадувати цього п’яндигу і пройдисвіта, преспокійнісінько взялася місити тісто на пиріжки. На пиріжки з вишнями, які так сильно любив батько. Йому щоразу щастило знайти ту єдину непомічену матір’ю кісточку, і він щоразу сміявся з цього, кидаючи винуватицю сміху на краєчок тарілки.

Витягуючи пиріжки з духовки, мати обпекла долоню і тихенько чортихнулася. Їй не хотілося показувати малому, що дуже болить від опіку чи пам’яті про чоловіка. Зціпивши зуби, вона притулила обпечену руку до спідниці, зачекала декілька секунд, затамувавши подих, і знову взялася викладати випічку на велику тарелю. Мати глянула у вікно на Юрка. Той сидів на лаві біля груші і штурхав палицею кота. Малий здавався таким дорослим, таким серйозним, таким самостійним, що мати розчулено дивилася на нього і дивувалася, чому сльози так підступно з’явилися саме зараз. І коли він встиг вирости?

Кішка сердито нявкнула, вигнула спину і стрибнула в квітник. Юрко відкинув палицю, розлігся на лавці і став покачувати ногою. Мама думала, що він нічого не помічає, нічого не бачить, не здогадується, а він навпаки. Він все чув, бачив і розумів. Юрко знав, що матір хоч і сердиться на батька, але любить його і досі не може повірити, що його вже немає. Він чув, як вона схлипує ночами, коли раптом прокидається від чергового жахливого сну. І, попри те, що йому всього дев’ять, знав, що головною винуватицею трагедії можна вважати батькову коханку, яка вже через місяць після свого вдаваного нервового зриву, який трапився після самогубства «кохання всього її життя», вискочила заміж за сина голови сільради.

Юрко гигикнув, згадавши, якою веселою прийшла додому мама, коли чутка про близьке весілля «цієї пройдисвітки і вертихвістки» дійшла і до неї. Матір дістала з погребу сливовий компот, напекла улюблених Юркових коржиків і навіть влила собі вишневої наливки. Коли малий поцікавився, що сьогодні за свято, мама коротко відповіла, що просто має хороший настрій і взагалі втомилася постійно бути сумною. А вже назавтра Юрко почув, про що шепочуться бабці на кутку.

Він тоді, наслухавшись їхніх розмов, прийшов додому і з порогу заявив, що теж хоче оженитися, бо йому, як майбутньому чоловікові, пощастить. Мати розсміялася, і сміялася довго, аж поки не закололо в животі. Юрко вже був ладний образитися на маму, що вона так легко розбиває його бажання об стіни, але вона вчасно зупинилася і серйозно поглянула на сина:

– Розумієш, зайчику, – мама торкнулася до Юркової щоки, – не завжди люди кажуть правду. Ти чув, що її майбутньому чоловікові пощастить? – вона заправила хлопцю за вухо неслухняний кучерик і відсмикнула руку, наче щось вдарило її током, – Так кажуть не тільки тоді, коли мають на увазі щось хороше.

Юрко розумів все. Але найдужче йому хотілося, щоб мама частіше була такою, як зараз – чуйною, ніжною і не готовою кричати на нього за найменший промах. Малий кивнув, запам’ятовуючи мамині слова, а тоді, після секундної паузи, кинувся її обіймати.

З хати вчувався спокусливий запах щойно спечених пиріжків, однак мати не спішила кликати Юрка. Вона поспішливо витирала сльози однією долонею, змахуючи іншою зі столу крихти вчорашнього хлібу і свої думки. Скрипнули двері, Юрко поволі зайшов до кухні і запитливо глянув на маму.

– Проходь, мій хороший, – мати часто-часто закліпала, наче намагаючись відігнати неприємний сон. – Твій тато… – вона не встигла договорити, бо малий перехопив її слова.

– Дуже любив пиріжки з вишнями.

***