Розділ 1. Великдень

Юрко понуро спостерігав за тим, як одна за одною запалюються зорі на небі. Йому хотілося стати невидимим, щоб тихо прокрастися до виходу з хати, свиснувши батьків фотоапарат з полиці, і не нарватися на розсерджену матір в коридорі. Батьки не дозволяли йому шастати ночами селом, бо боялися, що одного разу він не повернеться. І одного разу він дійсно не повернувся.

Йому було вісім, коли батько сів навпроти нього за обіднім столом і повідомив, що більше не любить матір. Малий не розумів, чого в його батька так сильно дрижав голос і чому він боявся дивитися прямо в очі. Аж ось батько прокашлявся і сказав, що вдома більше його не буде. Ще додав щось про те, що Юрко може завжди на нього покладатися і просити в нього будь-що, він все зробить. Але малий вже не слухав.

Розпечене повітря слизькою жижею оповило хлопця, йому защипало очі. Малий сердито потер їх стиснутою в кулак долонею, щоб загнати сльози назад. Настирна муха присіла йому на плече та дрібними лапками полоскотала спечену вчора на пастбищі шкіру. Юрко повів плечем, щоб зігнати комаху, але та наче приклеїлася.

– Зрештою, – мовив батько, – ти хлопець в нас дорослий, все зрозумієш, – він знову прокашлявся і потягнувся в кишеню за цигаркою. – Коли прийде час.

Юрко розуміти того не хотів. Він хотів, щоб батько не палив ці смердючі цигарки, щоб він повертався додому з колгоспу і гукав з веранди малого, щоб дати якогось гостинця від зайчика. Хоч Юрко і знав, що ніякого зайчика не існує і що то батько купує сам, щоб порадувати його, йому це не заважало радіти татовому подарунку. Але батько вже не принесе ні гостинця, ні себе додому. Натомість сусіди принесуть погані думки, зібрані з усіх закутків села, до Юркової хати.

Малий часто прокидався від схлипування матері, але боявся підійти і обійняти її. Він вже знав, що мама не любить, коли її жаліють, коли хтось бачить її слабкою і беззахисною. Навіть рідний син. Він точно повинен бачити її усміхненою, радісною. А вона не може. Вдень за домашніми клопотами і роботою в сільраді їй вдавалося тримати на обличчі маску жінки, яка не здалася після розлучення з чоловіком. А вночі маска падала додолу і друзками розліталася по кухні. Юрко спав, а вона тихенько ховала сльози в долонях, сподіваючись, що малий не прокинеться.

Чутки стали розповзатися ядовитими зміями по селу. Юрко гнав їхню єдину корову провулком додому, відганяв прутиком від неї оводів, а від себе – співчутливі сусідські усмішки і шепіт. Він чув, що кажуть про його батька. Що той пішов до якоїсь профурсетки, промінявши щасливий шлюб і єдиного сина на дівчину, яка годиться йому в доньки. Тато, хоч і обіцяв, але більше не прийшов до Юрка в гості.

Він з’явився в їхньому домі лише раз. З сумом глянув на Юрка, простягнув йому пакунок з гостинцем від зайчика, але малий сердито глипнув на батька і виліз на піч, не взявши з батьківських рук анічогісінько. Батько щось питав про маму, а Юрко забився в куточок і, закриваючись від світу долонями, заштовхував підступні сльози назад. Тоді батько пішов без відповідей і пробачень. Рівно за день до того, як його нинішня коханка знайшла його на горищі, підвішеного до балки.

Юрко гнав велосипеда на окраїну села. Він знав, що десь там тепер живе його батько. Малому конче хотілося вибачитися за вчорашню поведінку, взяти того триклятого пакунка і обійняти батька. Раптом Юрко зупинився і глибоко вдихнув. Йому захотілося різко розвернути веломашину і поїхати назад, до мами. Передчуття було якимось тривожним, неправильним. Відігнавши чорну кішку, яка стала тертися об його ногу, Юрко пересилив себе і продовжив їхати. Він почув істеричні крики, побачив людей, які кидали свої справи і бігли туди, звідки лунав цей плач. Передчуття ставало все гіршим.

Малий кинув велосипеда на дорозі і побіг туди, куди бігли всі. Два кремезних чоловіки вже спустили з горища обм’якле тіло батька і напнули на нього біле простирадло. Батькова коханка заламувала руки, ридала і проклинала всіх підряд. Якась бабця смикнула її за спідницю і підсунула заспокійливе. Вона повела дівчину до хати, силком пхаючи її перед собою, бо та не хотіла рушати з місця. Юрка ж ніхто не помічав.

Батька не стало на Великдень.

***