Розділ 7

День почався досить сонячно: мамин курячий бульйон, феєрверки та шоу за вікном, спів пташок, та підготовка до вечора. Вже цілий рік у шафі дівчинки зберігалася святкова сукня, до якої ще у дитинстві її бабуся підібрала ошатне сомбреро, яке дуже пасувало Сельмі. Тут було два варіанти: жити, як зазвичай, або налаштовуватися на спокійний вечір. Її мама дуже захотіла згадати свого дідуся, тож дістала його альбом з малюнками та книгу пісень, які хотілося вічність переслухувати.
- Сельмо, якби твій прадід досі жив, його б запросили на фестиваль, де сьогодні будуть виступати зірки з усього світу та найкрутіші акробати виконуватимуть трюки.
- До речі, я бачила їхні тренування!
- Ого, і як там?
- Це буде дуже епічно. Це цілий парад, як я зрозуміла. Ми обов’язково маємо туди сходити.
- Я сподіваюся встигнемо, бо у мене сьогодні дуже багато планів. До вечора маємо усе зробити, а потім підемо на цвинтар.
На столі був смачний сніданок з печивом, на якому було зображено деяких родичів. Поки дівчинка снідала, її мама у сусідній кімнаті коментувала малюнки свого дідуся.
- Раніше малювати зовсім по-іншому вчили. Наче штришки виразніші, точніші… Де такого художника зараз знайти?
- Професійні художні школи, постійне вдосконалення навичок. – тато дуже цінував майстерність, якою раніше володіли люди.
Хоч Сельма й не сильно сприймала сьогоднішній день, як щось трагічне, все ж настрою радісного не було. Тарілку теплого супу з’їла, булочкою заїла, а що далі вже самій треба вирішити.
Цілий день можна просто лежати й нічого не робити. Нудно, холодно, хоч не вилазь з-під ковдри та живи під нею. Усі насуплені, бо вже потім цвинтарі будуть переповненими, купляють квіти та налаштовуються на це дивне відчуття.
Хотілося просто читати книжку, та думки не давали спокою. Гелловін моторошний, дає знати про себе. Сельма підійшла до мами, та роздивлялася дідусеві малюнки. Його вчителька малювання, мабуть, жила з ним, бо в наш час навчитися так малювати можна тільки у професійній школі.
- Ого, оце він так малював?
- А знаєш, скільки йому років було?
- Він ще малим був.
- Я щось по життю неправильно роблю значить…
- Він дуже захоплювався малюванням, але потім його потягнуло співати. Та й співак з нього непоганий, виступав публічно, у нього шанувальників багато було.
Розмова про дідуся затягнулася на пів дня: від історії його малювання до його виступу в Америці. Багато спогадів, хотілося його побачити у реальності та поспілкуватися з ним.
Нарешті можна було піти до могилок родичів. Мама допомагала Сельмі намалювати грим, одягти сукню, та дала їй ліхтар, який можна буде запустити у небо.
На цвинтарі було повно людей, хоч й холодно, треба відсвяткувати свято. Якась бабуся тут почала розповідати мамі Сельми, що не треба робити тут:
- Жіночко, дітям дома сидіти треба! Куди ви свою дівчинку привели?
- Ми разом пригадуємо родичів. Ось у неї ліхтар, запустить, буде справа.
Тато запалював свічки, мама розкладала свіжі квіти, бабуся протирала гробницю. Сельмі було досить нудно просто так сидіти, тому вона пішла гуляти по території. Біля одного, зовсім маленького гробу сиділа самотня дівчинка, Сельма вирішила підійти до неї.
- Привіт, як справи?
Дівчинка зиркнула на неї та відповіла:
- Привіт, нормально, ти як?
- Теж саме. Як тебе звати?
- Мальта, а ти?
- Я Сельма. Що, кого пригадуєш тут?
- Свого маленького песика Стівена.
- Ого, шкода...
- Він був моїм найкращим приятелем, поки не захворів на вічне лікування.
- Я тут згадую прадіда, ось скоро буду ліхтар запускати.
- Вже рік пройшов, як мого пухнастика немає. Ще й тут мерзнути, взагалі ні про що не можу думати.
- Давай поведу тебе до мого вівтаря, там багато свічок та дуже тепло.
- Не знаю, тут загубитися легко можна.
- Тоді давай тут поспілкуємося. Де купляла цю сукню? Дуже пасує тобі.
- Дякую, у тебе теж дуже гарна суконька. Мама якось подарувала, ці стрічки самі нашили.
- Виглядає дуже симпатично. Як ти зазвичай святкуєш Гелловін?
- Мама випікає печиво, на якому ми зображуємо наших родичів, потім ми його освячуємо та їмо. Цілий день ми дізнаємося про факти, наприклад: як раніше святкували день Мертвих, як змінювався підхід до традиції та в чому зараз полягає святкування цього свята.
- Цікаво, і що ти можеш сказати?
- Раніше святкування дня Мертвих трішки відрізнялося від сучасного. Метою свята було відігнати злих духів, які на ніч поверталися до світу живого. Костюми та декорації допомагали відлякувати зло, аби люди залишалися у спокої. Зараз у багатьох країнах, де відмічають це свято, думка зовсім змінилася, адже костюми стали милішими, а Гелловін став скоріше, як маскарад та страшна вечірка.
- Дуже цікаво насправді!
- Можна дізнатися ще багато чого, але це основне що я знаю.
Здалеку, мабуть, з іншої частини цвинтаря почулися голоси, які кликали Сельму до себе. Це були її батьки, які вже повністю прибрали на своїх могилах.
За десять хвилин можна буде запускати ліхтарі у небо, які створять поле, через яке ніяка зла душа не пройде до людей. Мальта, з якою познайомилася Сельма, прийшла з батьками до їх місця. Ці дві сім’ї почали спілкуватися про те, наскільки цей день важливий у їх житті, адже найрідніші люди енергетично повернуться до них на одну ніч, раз в рік. Це свято можна поєднати з декількома почуттями – ностальгія та деяка печаль за людьми, які через різні причини вже давно не з нами. Песик Мальти внаслідок тяжкої хвороби вже ніколи не буде її домашнім улюбленцем, відомий артист, прадід Сельми вже ніколи не вийде на сцену, можна вічно це перераховувати… Але найголовніше, що душа людини вже ніколи не помре, вона залишиться навіки, а можливо й переродиться у щось нове, що може бути будь-чим.
Той самий час, якого чекали усі – запускання ліхтарів. Підпаливши свічку всередині, з темного ліхтаря запалав світло-жовтий, на якому були зображення дідуся та інших родичів, які тоді ще при житті раділи від того, що живуть у найкращі часи. Цей ліхтар вартував вже не перший рік, як це торкалося їх сім’ї, і вільно полетівши у небо, можна було спустити голову на згадування тих часів…
Цінувати час більшість вміє тільки тоді, як щастя закінчується. Скільки б ми не насолоджувалися веселими моментами, щось обов’язково зіпсує нам той час, який ми могли витратити у нікуди. Відчуйте, що саме ця хвилина – найдорожчий шматок торта, який ви більше ніколи не спробуєте, і відчуйте кожну його частинку, з якого він готувався. Ви більше ніколи не повернетеся до цього, якщо звісно самі цього не захочете.