Розділ 49

Нестор підійшов до нерухомого Фалука. Пророк торкнувся рукою його плеча. Жрець не ворухнувся. Нестор спробував підняти голову Фалука. Аж раптом той схопив пророка за руку і піднявся над підлогою. В повітрі, Фалук почав розкручувати Нестора навколо себе. Коли розвинулась максимальна швидкість, жрець відпустив пророка. Нестор вдарився об стіну і впав на підлогу. Фалук підійшов до нього підібравши ніж, для принесення жертов, який він випустив раніше.

Роман здивовано дивився на Ольгу. Він не розумів, чому вона захищає вовкулаку? Лютий ліг на спину. Ольга поклала його голову собі на коліна. На підлозі розросталася чорна пляма крові. Лютий дихав важко та уривчасто.

- Ти його вбив! – голосила Ольга. Рясні сльози лилися з її очей.

- Я вбив вовкулаку.

Ольга зірвала з шиї Лютого половину монетки і кинула її Романові.

Якийсь важкий тягар ліг йому на плечі. Вперше в житті заболіло серце. Перехопило подих. В очах запаморочилось. Ніж з гуркотом випав з руки. Роман опустився на коліна перед вовкулакою.

- Ти хто?! Хто?! – кричав він, трясучи Лютого за плечі. Сльози стікали по його щоках.

Вовкулака схопився за Романів одяг.

- Ромцю, я не зміг тебе знайти. Ти добре сховався. – прохрипів Лютий. – Пробачте мені. Фалук був сильніше за мене.

- Івась. - Роман з плачем притулив його голову до грудей.

- Допоможи мені встати. І подайте мій меч.

За допомогою Романа та Ольги він підвівся. Спершу Лютий похитнувся. Роман хотів йому допомогти. Але вовкулака, жестом зупинив його.

- Тікайте з храму. – наказав Лютий.

- Що ти задумав? – запитала Ольга.

- Настав час покінчити з усім цим. Я вб`ю Фалука. – відповів Лютий.

- Ти поранений. Одному тобі не впоратися. Я нікуди не піду. – промовив Роман.

Лютий схопив його і відірвав від землі, зазираючи в очі.

- Ніяка людина не може вбити Фалука. Це зможе зробити лише вовкулака. – Лютий відпустив Романа. – Бережи Ольгу.

Якусь мить Роман дивився на вовкулаку, який колись давно був його братом. Потім він схопив Ольгу за руку і потягнув до виходу. Княгиня блискавкою кинулася до Лютого і обійняла його.

- Дякую, – прошепотіла Ольга.

Фалук заніс над Нестором ножа. Лютий відштовхнув Ольгу до Романа. Одним стрибком він опинився за спиною у Фалука. Лютий всадив свій меч у спину жреця по саме руків`я. Вістря меча вийшло з грудей Фалука. Не встиг жрець щось зрозуміти, як Лютий підняв його над собою і кинув у полум`я. Звідти почулися страшні крики.

- Тікай! – вигукнув Лютий Нестору.

Вовкулака стрибнув на жертівник. Він став між стовпами і обхопив їх руками.

Ольга та Роман підняли Нестора. Він ледве стояв на нога.

- Виходьте звідси! –наказав Роман. – Я залишусь.

- Ні! – заперечив Нестор. – Ти йому не допоможеш.

Роман безсило озирався на жертівник де стояв його брат. Він бачив як від сильних рук Лютого, стовпи захиталися. Будівля храму затремтіла. Зі стелі падали кам`яні брили.

Фалук вискочив з вогню. Його одяг та шкіра обгоріли. З грудей стирчав розпечений меч.

- Що ти робиш?! – заволав з жахом жрець. – Ти руйнуєш наш світ!

Він спробував скинути Лютого з жертівника але сили несподівано покинули його. Шкіра почала швидко зникати з тіла Фалука. Після шкіри зникли всі м`язи. Жахливий скелет метушився між жертівником та багаттям, безсило волаючи. Порожні чорні зіниці зиркали в гору, туди де два стовпи підпирали стелю.

Лютий, зціпивши зуби, зробив останнє зусилля. З натугою, стовпи впали один за одним. Храм затрусило ще дужче. Велика брила накрила те, що залишилось від Фалука. Багаття погасло.

Лютий повільно опустився на вівтар. У вухах шуміло. Перед очима пливли кольорові кола. Але він цього не помічав. Лютий бачив як по великому полю з високою зеленою травою, двоє маленьких хлопчаків біжать на зустріч чоловікові і жінці. Світить яскраве, літнє сонце. Всі сміються від щастя. Лютий теж посміхається. Він ліг на жертівник. Посмішка не сходила з його вуст. Очі Лютого повільно закрилися.

Ольга, Роман та Нестор вибігли з храму. Землетрус набирав обертів. Земля хвилями піднімалася під ногами. Велика тріщина виникла під стінами храму. Вона розширювалась все дужче, поглинаючи храм, поки він остаточно не зник в глибинах землі. На його місці утворилася глибока воронка.

Дощ припинився. Чорні хмари розвіялись мов пар. На небі світився ясний, повний місяць. Вовкулаки натужно завили. Вони качалися по розмоклій від дощу землі, скавучи і підвиваючи, перетворюючись на звичайних вовків. Вони збивалися у зграю, боязко озираючись на людей.

- Бий тварюк! – закричав хтось.

Мечі та шаблі заблищали при місячному світлі. Вовки жалібно заскавчали.

- Стійте! – зупинив людей Роман, бігаючи між воїнів. – Згадайте як зникали наші близькі! Фалук перетворював їх на вовкулаків! Тепер вони стали вовками! Коли ви будете їх вбивати, подумайте, може ви вбиваєте свого брата, сина, родича, сусіда!

Воїни збентежено опустили зброю. Над полем бою повисла тягуча тиша. Вовки насторожено дивилися на людей.

- Жителі Дулібії! – вигукнув Князь. – Віднині я обіцяю: жоден з арів не торкнеться вовка в наших лісах!

Гнат, Юрко та Ядвіга стали поруч з князем і урочисто приєдналися до обіцянки.

Ніби відчувши, що їм нічого не загрожує, вовки випустили зі своїх грудей довгий та сумний вий і всією зграєю зникли в темряві нічного лісу.

Порадившись, вожді племен наказали вивести кочовиків за східні межі Дулібії, забравши в них зброю, всю здобич і наклали на них велику данину.