Розділ 47

Нестор пришпорив коня і помчав, через міст на поле бою. Русалка кинулась йому на переріз. Пророк переклав свою палицю зручніше. Вона перетворилася на розпечений посох. Пророк відбив ним водяний шар. Від русалки залишилася тільки густа хмара пару, яка швидко розвіялась. Нестор вигукував якісь заклинання незрозумілою мовою.

На небі грянув грім та блискавка. Через чорну ковдру хмар пробилися вогняні блискавки. З великою швидкістю вони врізалися у водяні кулі. Над полем битви залунали передсмертні крики русалок. Сіруватий туман окутував собою все навколо. Воїнам доводилось битися, майже наосліп.

Вогняні стріли влучали у водяні стовпи. З відти доносилися моторошні завивання та вигуки. Від влучання стріл, стовпи, мов переможені велетні, падали вниз, піднімаючи високі хвилі, що виходили з берегів.

Блискавка зупинив русалку на відстані витягнутою руки від Романа. Його обдало гарячим паром. Роман намагався швидко рухатися в тумані, пробираючись до храму Молоха. Майже на кожному кроці йому доводилося битися або з вовкулаками або з кочовиками. Роман цього не бачив, але до храму також наближалися Ярич, Олеся та Нестор.

Не дивлячись на те, що Фалук продовжував гаряче молитися, вогонь за жертовником поволі зменшувався. Зрозумівши, що всі спроби марні, Фалук підвівся. На його обличчі читалися роздратування, невпевненість та страх. Піднявши очі, він побачив на порозі храму Лютого та Ольгу. Вони обоє ьули мокрі і брудні. Ольга вся тремтіла, чи то від страху чи то від холоду. Але вона не відвела очей під поглядом Фалука.

- Слава Молоху! Ти її привів. – промовив Фалук.

На сходах храму, Романа зустрів Молота з десятком вовкулаків та жреців Молоха.

Важка сокира просвистіла над Романом. Той увіткнув шаблю Молотові в живіт. Вовкулака здригнувся. З його рота бризнула чорна кров. Проте він не впав. Молот з розмаху вдарив Романа в голову. Козак покотився по сходах. В очах все потемніло. Зціпивши зуби, Роман змусив себе швидко підвестися. В першу мить йому довелося наосліп відбиватися від вовкулаків та жреців, які його оточили. Тримаючи в кожній руці шаблю, Роман крутився на всі боки, намагаючись не підпускати їх до себе.

Він мій! – прохрипів Молот.

Вовкулаки та жреці зупинилися. Молот повільно наблизився до Романа. Він був увесь закривавлений. Кожний рух приносив йому біль. Але як тільки він опинився на достатній відстані для бою, сокира в його руках летіла в бік Романа з неймовірною швидкістю. Той ухилявся.

Лезо сокири врізалося в сходи, висікаючи з них шматки граніту. Роман зміг рубонути Молота по нозі. Вовкулака впав на коліна. Роман заніс над ним шаблю. В цей момент їхні погляди зустрілися. Чорні очі Молота горіли лютою ненавистю. Більше Роман нічого не встиг побачити. Його шабля скосила голову вовкулаки. Інші його побратими кинулись на Романа…

Лютий дивився як Фалук схопив Ольгу за руку і потягнув до жертівника. Вона пручалася. Та Фалук був невблаганний. Він поклав Ольгу на жертівник, скувавши її руки та ноги важкими ланцюгами.

Лютий озирнувся назад. На сходах храму Роман бився з Молотом. Потім Лютий побачив як Фалук тримав в руках довгий ніж.

За один стрибок він опинився біля жертівника. Рвучким рухом відкинувши Фалука до стіни. Ніж відлетів в інший бік від жреця Молоха. Лютий розрубав мечем кайдани на одній руці Ольги. Несподівано, якась сила схопила його і жбурнула на стіну. Від удару Лютий втратив свідомість. Отямився він від того, що Фалук однією рукою поставив його на ноги.

- Ти мій. – шипів Фалук. – Я твій господар. Ще раз ти мені завадиш, я тебе вб`ю.

Лютий головою вдарив Фалука в обличчя і ногою в живіт. Фалук впав на гладку, мармурову підлогу. Лютий зробив крок до нього. Фалук витягнув вперед руку і зробив нею дугу в повітрі. Лютого підкинуло в гору а потім з силою вдарило об підлогу. Лютий спробував підвестися але його знову піднімало та кидало на підлогу. Так відбувалося поки він взагалі не перестав ворушитися.