Розділ 46

Фалук так само стояв на колінах перед жертівником. Його голос звучав все голосніше і голосніше. Долоні стискалися в кулаки.

Багаття розгорілося до неймовірних розмірів. Від нього віяло жаром. Жертівник та стовпи, нагрілися так, що до них не можна було не те що доторкнутися, а навіть стояти поруч. Та Фалук, здавалося, на це не зважав.

- Духи води! Русалки! – закликав він. – Прийдіть нам на допомогу!

Багаття спалахнуло з новою силою.

З річки піднімалися безліч водяних стовпів. Від них відділялися водяні клубки, в яких вгадувалися обриси жіночих фігур з синім волоссям. З кожного стовпа вилітали десятки русалок. Вони, з дикими вигуками, літали над полем бою, збиваючи на своєму шляху амазонок, арів, горян та козаків.

Після зіткнення з русалками, люди падали мертвими з переламаними кістками.

Русалка летіла прямо на Романа. Її обличчя переливалося у водяній масі. Він впав на землю, уникаючи зіткнення. Русалка пролетіла над ним, обдавши Романа неприродно холодною водою.

Він швидко скочив на ноги. Два кочовики одразу атакували його. Роман, шаблею, зупинив меч першого кочовика, одночасно пірнаючи йому під руку. Різким ударом шаблі, він полоснув кочовика по череву. Не цікавлячись, що сталося далі з кочовиком, Роман відскочив у бік, краєм ока побачивши русалку, що летіла на нього.

Не зачепивши Романа, водяний клубок вдарив кочовика, який заніс над козаком меч для удару. Зі зламаною шиєю, той впав до ніг Романа. Злетівши високо в повітря, русалка тонко та голосно заволала від люті. Почувши цей моторошний звук, Роман фізично відчув подих пекла. В цей момент він побачив як по сходинкам храму піднімався вовкулака. Він тягнув за собою Ольгу.