Розділ 45

Горяни вступили в бій прямо з маршу. Верхи на конях, вони змітали кочовиків та вовкулаків на своєму шляху.

- Залишайся в лісі! – наказав Ярич Гресеві.

- Але я… - спробував було заперечити хлопчина.

- Я сказав залишатися тут! – ще суворіше промовив горянин. – І навіть не думай не послухатися. Дізнаюся, зніму з тебе штани і дам ременя. Зрозумів?

Гресь невдоволено кивнув.

Ярич гнав свого коня вперед, розмахуючи мечем, і в водночас роззираючись по сторонам, намагаючись знайти поглядом Олесю. Він побачив її серед десятка кочовиків, які оточили хоробру амазонку.

Вони не наважувались нападати на неї. Олеся повільно крутилася на місці, намагаючись тримати в полі зору всіх ворогів. Мокре волосся не рівними пасмами прилипло до її обличчя.

Ярич направив свого коня в її бік. Йому став на заваді вовкулака. Він перерізав коневі задні ноги. Кінь заіржав, падаючи на землю. Ярич встиг зіскочити. Як тільки він опустився на мокру землю, вовкулака зробив випад.

Ярич відбив удар. Іншою рукою він вдарив вовкулаку в морду. Той навіть не моргнув. З таким же ж успіхом, Ярич міг би бити стіну. У відповідь, вовкулака з розмаху зацідив горянинові в обличчя. В очах блиснули зорі. На мить він втратив орієнтацію в просторі. Але на ногах встояв.

Ярич прийшов до тями, він побачив як в його груди летить вістря меча. Ярич відстрибнув в бік. Лезо сковзнуло по лівому плечу. Болю він не відчув. Своїм мечем, Ярич вдарив вовкулаку в бік. Поки вовкулака отямлювався, Ярич добив його, встромивши меча в горло.

Декілька вовкулаків вже лежали під Олесеними ногами. Вона билася з двома, трьома кочовиками одночасно. Ярич поспішав їй на допомогу. Не стишуючи ходу, він витяг з за паску сокиру і кинув її в кочовика, що нападав на Олесю.

Кочовик упав мов підкошений. Сокира стирчала в його спині. Кожен удар Ярича був смертельним. Олеся не зчулася, як всі кочовики, навколо неї, лежали мертвими.

- Привіт. – промовив Ярич, переводячи подих.

Олеся рвучко обійняла Ярича за шию і палко поцілував. На вустах вони відчували смак дощової води. За мить, Ярич та Олеся, пліч о пліч, билися з ворогом.

Верхи, Олекса пробирався крізь натовп. Мечем та сокирою він пробивав собі дорогу. Кінь натужно іржав. Тварина ледве переставляла ноги які вгрузали в болото. Олекса хотів лише одного, помсти. Помсти за брата. Руки зі зброєю, самі по собі опускались на голови ворогів. А очі уважно оглядали поле бою.

І він таки його угледів. Галан теж помітив Олексу. Їх розділяло декілька рядів воїнів. Олекса направив свого коня в бік Галана. Той став задкувати. Увесь його вигляд говорив про те, що найменше за все він хоче зустрічатися з Олексою. Та молодий горянин не відставав.

Та йому завадив вовкулака. Він схопився за голову коня і завалив його. Олекса впав у багнюку, обличчям униз. Вовкулака стрибнув на нього. Олекса швидко перевернувся на спину і вдарив мечем. Голова вовкулаки відлетіла в сторону.

мить, Олекса вже мчав за Галаном. Той щодуху намагався втекти. Але сокира Олекси виявилась швидшою. Вона застрягла у Галана в спині, між лопатками. Він широко розкинув руки і впав.