Розділ 43

середині храму Молоха горіло десятки смолоскипів, що висіли на стінах із зображенням вишкіреної морди Молоха з квадратним ротом та довгими іклами.

Два стовпи, які стояли в самому центрі святилища, мов щогли на кораблі, піднімалися в гору, підпираючи собою високу стелю. На них, з гори до низу, теж були витесані зображення Молоха. Між стовпами знаходився вівтар – цільна, кам`яна брила, з виполіруваною, до блиску, поверхнею. За вівтарем, у заглиблені в підлозі, горіло багаття.

Фалук стояв перед вівтарем на колінах, піднявши руки до гори. Він голосно молився. З його горла вилітали якісь незрозумілі слова. Але відчувалося, як в кожне слово, Фалук вкладав всю силу та натхнення. Багаття за вівтарем, розгоралося у ритмі з його молитвою.

спалахнуло з новою силою. Від нього відділився безформений і ледь помітний дух. Він піднявся до гори а потім стрілою вилетів з храму. Дух перетворився на хмару, що накрила собою поле бою. Цей дух увійшов в кожного вовкулаку та кочовика.

Відчувши несподіваний приплив сил, кочовики та вовкулаки, поступово, почали відтісняти об`єднане військо Дулібії до річки. Сили людей вичерпувались.

Князь Максим, Гнат, Ядвіга та Нестор спостерігали за боєм з іншого берега. Вони перезирнулися. отаман першим витягнув шаблю. Інші, крім Нестора, за прикладом Гната, теж оголили свою зброю.

- Бачу, без нас справа не обійдеться. – промовив отаман, напружено дивлячись вперед на поле бою.

Ядвіга, князь та отаман пришпорили коней і помчали через місток, врізаючись в наступаючі ряди кочовиків та вовкулаків.

Нестор залишився на місці, проводжаючи їх поглядом. Лівою рукою він тримав вуздечку а його правиця міцно стискала палицю. Вода, з чорних небес, струмками стікала по обличчю Нестора. Він підняв очі до гори. Його вуста, беззвучно шепотіли якусь молитву. Через усе небо пролетіла блискавка і в ту ж мить зникла.

Князь Максим знаходився в оточенні ворогів. Його кінь крутився на місці, ставав на диби та голосно іржав. Меч князя опускався на голови ворогів. Бризки чорної крові розліталися в різні боки. Своїми копитами, кінь втоптував у багно тіла вбитих та поранених.

Одному вовкулакові вдалося проколоти списом князівського коня. Кінь упав, притиснувши ногу князя до землі. Кочовик заніс над Максимом меча. Князь вдарив його своїм мечем по нозі. Кочовик закричав від болю, впавши поруч. Князь увіткнув меч в його груди.

гострий біль обпік ліве плече князя. Обернувшись, князь побачив, як вовча лапа вп`ялась йому в плече. Страшна паща, з жовтими іклами, опинилась перед його обличчям. З неї виривалося ричання, від якого холола кров.

Князь заплющив очі, прощаючись з життям. Аж раптом голова вовкулаки відлетіла в сторону. Перед князем стояв Гнат. Він допоміг йому вибратися з під убитого коня.

- Як ти, князю? – запитав отаман.

- Живий.