Розділ 42

В темряві храм Молоха здавався ще моторошнішим. Над його гострими шпилями, літала зграя воронів. Від їхнього каркання йшов мороз по шкірі. Крива стрічка блискавки, з гуркотом, розділила небо навпіл, на мить вихопивши у темряви храм та майбутнє поле битви. Після цього, дощ линув мов із відра, незалишивши, ні на людях ні на вовкулаках, жодного сухого місця.

Роман та Олеся стояли між деревами на краю лісу. Час від часу, Олеся позирала на захід.

- Він встигне. – сказав Роман.
- Сподіваюся. – промовила вона.

- До бою!! – пронеслась команда по рядах. – До бою!!

Роман витягнув шаблю. Його рука міцно стискала руків`я. Він подивився на Олесю. Дівчина напружено дивилася вперед.

- Олесю, ти хороший воїн. – сказав Роман. – Я радий, що ти б`єшся поруч зі мною.

Замість слів, Олеся продала йому руку. Роман міцно потиснув її.

- Вперед!! – залунали голоси командирів.

Військо Дулібії ринуло на зустріч своїм ворогам. Першими йшли кіннотники. Амазонки та козаки. Дуже вшидко вони дісталися річки і переправилися. Вовкулаки та кочовики, що охороняли міст, відступили без бою. Роман та Олеся перейшли міст разом з піхотою..

Кочовики зустріли Дулібійську кінноту хмарами стріл та списів. Багато амазонок, козаків та арів залишилося лежати на промоклій, від дощу, землі. Над полем бою пронеслося іржання падаючих коней та крики поранених і помираючих. Але на це вже ніхто не зважав. Азарт бою захопив усіх.

Амазонки, не зупиняючись, одночасно вистрілили з луків. Серед кочовиків та вовкулаків з`явилися втрати.

продовжував лити. Здавалося, ніби там на горі, якась небесна річка вийшла з берегів і виливала свої води на землю.

Нарешті, дві ворогуючі армії, зіткнулися у смертельному бою.

Дзенькіт зброї, крики та іржання заглушили шум дощу. Від води, людських ніг і кінських копит земля перетворилася на суцільне болото. Кров людей та вовкулаків змішувалась з каламутною дощовою водою і стікала у річку брудними потоками.

Двоє кочовиків накинулися на Романа. Тримаючи в одній руці шаблю а в іншій вигнутий арабський кинджал, Роман відбивався. Меч кочовика просвистів над його головою. Роман відрубав ворогові голову. Кинджалом він зупинив меч іншого кочовика.

Удар кулака збив Романа з ніг. Він впав обличчям у болото. Роман встиг відкотитися в бік, уникаючи удару меча. Шаблею Роман рубонув кочовика по нозі. Той закричав і впав на коліна. З усієї сили Роман всадив кинджал в шию кочовика.

Навколо Олесі все вирувало. Очі заливав дощ. Її рука ніби вросла в руків`я меча. Всі її думки зосереджувалися на тому щоб вбити побільше ворогів. Олеся натрапила на вовкулаку, що розмахував великою сокирою. Навколо нього утворився майданчик, на якому лежали трупи дулібійців.

Підхопивши меча, що стирчав у землі, Олеся кинулася на вовкулаку. Сокира зі свистом пролетіла перед її обличчям. У відповідь, Олеся дістала вістрям меча плече вовкулаки. Проте він не звернув на це уваги. Сокира знову летіла на Олесю.

намагався вдарити її по ногам. Дівчина стрибнула назад, перевернувшись у повітрі через себе. Вона стала на ноги, але хтось штовхнув її в спину і Олеся впала. В ту ж мить вона побачила над собою блискуче лезо сокири. В останній момент Олеся відкотилася в бік. Сокира впала на те місце, де тільки що була дівчина, розкидавши в різні сторони брудну воду та мокрі шматки землі.

Олеся рубонула однією шаблею по череву вовкулаки а іншою по його спині. Вовкулака випустив з рук сокиру і став повільно повертатися до Олесі. Не чекаючи поки він щось зробить, вона відрубала вовкулаці голову. Чорна кров забризкала Олесі все обличчя.