Розділ 40

Храм Молоха знаходився в самому серці лісових хащів. Темно-сіра будівля, гострими шпилями, стрімко підіймалася над деревами. Храм нагадував нижню щелепу дракона з гострими зубами. Декілька десятків грубих сходів вело до входу у святилище.

Перед храмом розкинулась величезна галявина, яку перетинала неширока річка. Над темним потоком вигинався кам`яний міст, по якому легко могли проїхати четверо вершників. На березі річки де стояв храм, розташувалося військо кочовиків та вовкулаків.

День, поступово, добіг свого кінця. На небі з`явилися зорі та місяць. На порозі храму стояли Фалук, Галан та Хан-Чак. Позаду них стояло з десяток вовкулаків, на чолі з Молотом.

- Скоро північ. –Промовив Хан-Чак. – Де ж твоя князівна? Ми можемо не встигнути.

Фалук зневажливо подивився на Хан-Чака.

- Не хвилюйся. Встигнемо. Головне, щоб ти затримав військо людей.

Як тільки він це сказав, на протилежному березі річки, з`явилися тисячі вогнів від смолоскипів.

- Вони не пройдуть. – впевнено сказав Хан-Чак і разом з Галаном швидко пішов до війська.

Фалук жестом підізвав до себе Молота.

- Стережіть вхід до храму. – наказав він. – Сюди ніхто не повине увійти.

Молот кивнув. Фалук зник в середині храму.

Об`єднане військо арів, козаків та амазонок підійшло до святилища Молоха. Жителів Дулібії та вовкулаків з кочовиками розділяла лише річка.

- Їх набагато більше. – спокійно промовила Ядвіга.

- Будемо сподіватися на те, що Ярич зміг вмовити горян приєднатися до нас. – Відповів їй Гнат.

- Сподіватися треба на Бога Яхве, а не на людину. – втрутився Нестор. – Нічого не бійтеся. Яхве з вами.

Всі, на деякий час, замовчали, обдумуючи слова пророка.

- Ви впевнені, що ми зможемо перейти цю річку? – запитала Ядвіга.

- Так. – Відповів князь Максим. – Наші розвідники перевіряли її глибину. Дорослій людині, вода буде досягати не більше ніж по груди. Мене турбує інше. Чому Фалук залишив так мало охорони біля мосту? Мені здається він, щось задумав.

- Немає часу розгадувати його задуми. – Рішуче промовив Отаман. – Будемо діяти як і домовлялися.

Ядвіга, князь та отаман роз`їхались в різні сторони до своїх військ. Лише Нестор, ще деякий час, залишався на місці, вдивляючись туди де височів храм. Нічне небо затягнули чорні хмари. Крізь які, зрідка, проривалося світло повного місяця. В повітрі запахло дощем. Північ наближалася.