Розділ 39

сутінки виповзали зі своїх схованок. Сіро-біла імла майже закривала засніжені шпилі гір, які мов вартові оточувала з трьох боків маленьке плато. В центрі палахкотіла ватра, навколо якої зібралися зо два десятки горян. Стояв великий гамір. Люди сперечалися. Всі намагалися перекричати один одного. Лише Ярич, Гресь та Юрко мовчки слухали суперечку.

- Вже понад три століття військо горян не спускалося з гір! – кричав

здоровий чоловік з довгою чорною бородою. Це був голова клану ведмедів, Галан. – Нам немає ніякого діла до справ племен, що живуть на берегах Борисфена!

- Якщо ми не вступимо у війну, то кочовики прийдуть сюди! –вигукнув хтось з натовпу.

- Цього не буде! – заперечив Галан. – Кочовики не посміють піднятися в гори!

- Звідки така впевненість, Галане?! – запитав Юрко.

Галан на мить знітився від такого запитання, але одразу ж опанував себе.

- Звісно, ні в чому впевненим до кінця бути не можна. Але подумай, Юрко і ви старійшини та голови кланів. Кочовики живуть у степах. Вони ніколи не бачили гір. Навряд чи вони наважаться воювати в горах!

- А як, щодо Фалука та вовкулаків? – промовив один зі старійшин.

Галан нещиро засміявся.

- Розповідь Ярича нагадує одну з казок моєї бабусі. Я впевнений, шановні старійшини мають достатньо здорового глузду, щоб не повірити в таке.

- Дивно, що лише ти один так запекло виступаєш проти вступу у війну. – сказав Юрко, підозріло глянувши на Галана.

- Я турбуюсь за наше плем`я. – відповів той.

Не видима блискавка спалахнула між Юрком та Галаном.

- Що скажуть старійшини? – вигукнув Юрко.

Данило, самий старший зі старійшин, підвівся і промовив.

- Ми оголосимо своє рішення опівночі.

- Але дорога кожна мить! – не втримався Гресь.

Данило гнівно подивися на нього.

- О півночі. – Твердо повторив він.

Поволі зібрання розійшлося. На галявині залишились лише Гресь та Ярич.

- Ми можемо не встигнути. – промовив роздратовано Гресь. – Поки ваші старійшини зволікають, Фалук перемагає.

- Не хвилюйся. – заспокоїв його Ярич. – Я впевнений, старійшини приймуть правильне рішення. Просто горяни не люблять поспіху.

Вони почули тупотіння кінських ніг. Два вершники мчали з північного боку галявини. Схожі мов дві краплі води парубки спритно зіскочили з коней. Їхні очі горіли від збудження.

- Привіт, Ярич! – привітався той хто виглядав трошки старшим.

- Привіт, Олекса! - Ярич по черзі обійнявся з кожним. – Привіт, Михай!

- Зібрання вже скінчилось? – розчаровано промовив Олекса. – Мені є, що сказати старійшинам.

- Що сказати?

Олекса перезирнувся з Михаєм і тяжко зітхнув.

- Це стосується Галана.

- Чому це раптом ти хочеш говорити зі старійшинами про голову вашого клану? – здивувався Яритч. – Ти ж сам знаєш, що спочатку треба попередити його про розмову зі старійшинами.

Олекса підозріло подивився на Греся.

- Можеш вільно говорити. Гресь, своя людина.

- Я знаю закони. Але справа серйозна. – Олекса трохи помовчав. – Фалук підкупив Галана, щоб він відмовив клани йти на війну.

- Не може бути. – вражено промовив Ярич. – Звідки ти знаєш?

В розмову втрутився Михай.

- Вчора в лісі, я випадково побачив як Галан зустрічався з представником Фалука. Я підслухав їхню розмову. Фалук передав Галану мішок золота і пообіцяв владу над горянами, після того як він завоює Дулібію.

Галан визирнув зі свого намету. Він побачив як до нього наближалися старійшини на чолі з Юрком. Олекса і Михай йшли поруч з ним. Галан запідозрив не добре. Він зник у наметі. Під купою речей Галан знайшов мішок. З нього він відсипав золото у торбинку і сховав її в кишені. Потім, схопивши меча, кинувся до задньої стінки намету, щоб вийти з нього. Але з іншого боку він почув чиїсь кроки. Галан тихо вилаявся, перевів подих і вийшов назустріч старійшинам.

- Вітаю, тебе Данило! – привітався він. – І тебе, Юрко! Чим я можу прислужитися шановному товариству?

- Ми до тебе, Галане, у серйозній справі. – промовив похмуро Данило. – До нас дійшли чутки, нібито ти зустрічався з представником Фалука. Він начебто обіцяв тобі владу над горянами. Та передав тобі мішок золота. Це правда?

Галан обвів поглядом присутніх.

- Ні. Не правда. – рішуче заперечив він. – Це наклеп! Покажіть того негідника, хто таке сказав! Я хочу щоб він відповів за образу моєї честі!

- Зачекай! Не гарячкуй! – підняв руку Данило. – Ти не проти, якщо ми обшукаємо твій намет?

Обличчя Галана змінилося. Він мав право відмовитись, але тоді його

точно запідозрять.

- Данило, ти ж знаєш, що ніхто не має права обшукувати житло голови клану. Але я дозволю, щоб не було сумнівів у моїй чесності.

Прошу!

Данило увійшов першим. За ним Галан та Ярич з Гресем. Олекса, Михай та інші старійшини залишились знадвору.

- Починайте! – наказав Юрко.

Ярич та Гресь прискіпливо обшукували намет. Галан стояв з кам`яним обличчям. Він напружувався кожного разу, коли хтось підходив занадто близько до того місця, де лежало золото. І от, коли увесь намет обшукали і нічого не знайшли, Гресь випадково відгорнув речі, під якими лежав мішок. Ярич запустив туди руку і витягнув звідти жменю золотих монет.

- Тут повний мішок! – вигукнув він.

- Галане, як ти це поясниш? – запитав Данило.

Той нічого не відповів. Швидким рухом руки він збив Юрка з ніг і вискочив з намету. Там його зустріли Олекса та Михай. Меч блиснув в руках Галана. Бризки крові розлетілися в різні боки. Михай з хрипом впав на землю.