Ядвіга їхала по полю битви на коні, у супроводі охоронців. Вона розшукувала поглядом Олесю. Її серце зупинялося кожного разу, коли вона бачила вбиту амазонку
- Мамо! – почула Ядвіга голос за спиною.
До неї бігла Олеся. Ядвіга скочила з коня. Вони міцно обійняли одна одну. Ядвіга довго не відпускала свою дочку. По її щоках текли
сльози щастя. Вперше в житті Ядвіга та Олеся стояли так. Вперше в житті вони плакали разом.
- Слава Великій Матері, доню. Ти жива.
- Мамо. Я так рада тебе бачити. Але чому ти змінили своє рішення?
Ядвіга подивилася Олесі в очі.
- Хіба могла я покинути свою дочку в біді? Яка б була з мене мати?
- Ти врятувала не тільки свою дочку але й багатьох інших людей. – До них підійшов Гнат. – Вітаю тебе Ядвіга.
Амазонка схилила велично голову:
- Моя дочка виявилась мудрішою за мене. Вона має рацію: досить вже чвар. Пора нам забути давні образи.
Гнат кивнув.
- Всі ми наробили багато помилок.
Вожді міцно стисли кури. Дмитро та Ярич приєдналися до них. Воїнів охопило неймовірне піднесення. Всі стрибали та обіймалися від радості. Над полем бою, пронісся переможний вигук сотень голосів які зливались в один.
Кий та Марічка стояли поруч. Як і інші, вони теж радісно кричали та стрибали. Піддавшись загальному пориву, вони обійнялися, але відразу ж відсахнулись одне від одного. Кий та Марічка заклякли на місці та здивовано перезирались. Ніхто з них не знав чому так сталося і що робити далі.
Несподівано, навіть для себе, Кий схопив Марічку за плечі і поцілував.
-Ари! – закричав хтось. – Ари наступають!
відразу подивились на Дмитра. Той розгублено дивився в той бік звідки наближалися ари. Козаки та амазонки заходилися готуватися до наступного бою. Вояки Дмитра залишилися на місці, чекаючи рішення свого командира.
- Я зрозумію, якщо ти станеш на їхній бік. – промовив Гнат.
Той обвів поглядом усіх присутні а потім подивився на своїх вояків. Дмитро набрав в легені повітря, щоб оголосити своє рішення але не встиг.
- Попереду князь арів з білим прапором! – вигукнув вістовий, підбігши до отамана.