Розділ 34

йшов вздовж крутого берега Борисфена, насолоджуючись спокоєм. Кий тримав у руках червоний, від крові, меч. Втома накрила все його тіло. На своєму шляху Кий зустрів амазонку. Вона сиділа на траві, дивлячись в одну точку на іншому березі. Забувши про свою сором`язливість, Кий сів поруч з нею. Вона не звернула на нього уваги. Кий дістав флягу і побовтав її. Там залишилось трохи води. Він протягнув флягу дівчині. Вона мовчки взяла та випила. Потім повернула її Києві.

- Це твій перший бій? – запитав Кий відпивши з фляги.

Дівчина поглянула на нього. Тепер Кий зміг роздивитися дівчину. Її карі очі здалися йому бездонними. Він в житті не бачив нічого кращого.

- Ненавиджу війну. - вона трохи помовчала. - Ніяк не можу забути очі кочовика, якого я вбила першого. Здається, ніби щось померло в мені. Таке, що більше ніколи не повернеться.

- Якщо тобі стане легше, - усміхнувся Кий, - то я перед першим боєм виблював. Ти ж не блювала?

теж усміхнулась і заперечно захитала головою.

- От бачиш. Ти хоча б не осоромилась. – продовжував він. – Мене Києм звуть.

- Я, Марічка. З роду Солохи.

Вони потиснули руки.

- Не завадило б нам вмитися. – промовила Марічка, побачивши їхні брудні, від крови та землі, руки.

Кий підвівся.

- Ходімо! Я знаю стежку по якій можна спуститися до води.

Тепер Марічка, з цікавістю розглядала цього чорнобрового парубка, що впевнено вів її до річки, по крутим схилам Борисфена. Вперше в своєму житті, вона відчула впевненість та безпеку біля чоловіка.