Розділ 33

Вогняний шар пролетів над стінами і впав на дерев`яні будівлі фортеці. Запалала пожежа. Люди кинулись її гасити. Але не встигали вони приборкати наслідки одного вогняного шару, як їм на голови летіли інші. Всю фортецю заповнив чорний, їдкий дим та крики палаючих людей.

- Гасіть пожежі! – рвав горлянку Кривий Ріг. – Швидше носіть воду, поки ми тут не згоріли!

Гнат, разом з Романом та його друзями, йшов вздовж стіни, підбадьорюючи козаків, що приготувались до атаки кочовиків.

- Тримайтесь, дітки! Покажіть цим бусурманам чого ви варті! – отаман зупинився і поглянув на Романа. – Це найкраще місце для атаки. Тут буде найважче. Як ти і просив.

Роман поглянув вперед за стіни. Рівна місцевість дозволяла підкотити сюди знаряддя для штурму стін. В низу лежали трупи та догораюча дерев`яна башта.

До них підійшов бородатий, арський воїн у закревавленому подертому одязі.

- Дмитре, познайомся з моїм сином та його друзями. – звернувся Гнат до воїна. Дмитро потиснув усім руки. – Дмитро, тисяцький у арів. Його люди тримають тут оборону. Ти і твої приятелі, Романе поступаєте в його розпорядження.

- Так, батьку. – сказав Роман.

Гнат відвів Дмитра в бік.

- У мене було два сини. – промовив отаман. – Одного, в дитинстві, викрали вовкулаки. Жінка померла. Це єдина рідна людина яка в мене залишилась.

Дмитро поклав руку на плече Отаманові і мовчки кивнув.

Арські воїни з цікавістю розглядали трьох, новоприбулих людей. Найдовше їхні погляди затримувались на Олесі. Вона старанно робила вигляд, що не помічає цього.

- Хто вона? – запитав Кий у Марка.

- Амазонка. – буркнув той.

- Справжня амазонка? Що вона тут робить?

Але Кий не дочекався відповідей на свої запитання. Декілька каменів вдарились об стіну. Від чого на людей посипався дощ з пилу та дрібного каміння.

- Бережись!! – закричав Дмитро.

- І отак кожного разу. – весело промовив Семен до Романа, який опинився поруч з ним.

- Гаряче тут? – запитав Роман.

Семен усміхнувся.

- В пеклі, мабуть, прохолодніше.

Два камені влучили в гущу людей. Всіх накрило пилюкою та бризками крові. Крики поранених та помираючих, розривали душу.

- Відтягніть поранених в низ! – командував Дмитро. – Заспокойтеся, зараз це скінчиться!

І справді. Кочовики припинили кидати каміння. В атаку пішли піхотинці з баштами для штурму стін.

- Воїни, приготуватись! – наказав Дмитро.

Зі сторони фортеці полетіли вогняні шари та каміння. Вони падали на атакуючих кочовиків не залишаючи тим ніяких шансів на порятунок. Один вогняний шар потрапив у дерев`яну башту. Вона відразу ж запалала мов смолоскип. З неї почали стрибати палаючі люди.

Коли кочовики підійшли на достатню відстань, в них полетіла хмара стріл. Перші ряди кочовиків миттєво поріділи.

Олеся не поспішаючи вибирала свої цілі. Кожний її постріл досягав цілі і був смертоносним. Вона стріляла до тих пір, поки в неї не закінчились стріли.

Незважаючи на великі втрати, кочовики вперто підбиралися до стін. Використовуючи довгі драбини, вони стали підніматися в гору. Також кочовикам вдалося підкотити в притул до фортечних мурів свої дерев`яні башти. З них вони перекидали мости на стіни, по яким намагалися атакувати.

- До зброї! – пронеслося над стінами.

З несамовитими криками, захисники фортеці зустріли першу хвилю атаки кочовиків. В них полетіли стріли, каміння, гаряча смола та вогняні кулі.

Тримаючи в одній руці меч а в іншій свою улюблену сокиру, Ярич стояв напроти башти з якої перебігали на стіни кочовики. Перший з них полетів у низ з пробитим черепом. Наступному, Ярич розпоров живіт.

Навколо вирував суцільний безлад. Кочовики невтомно наступали. Захисники Кодака мужньо оборонялись. Всі воїни стали червоними від крові, своєї або чужої.

Здоровенний кочовик вилізь по драбині на стіну. В руках він тримав велику сокиру. Махнувши нею один раз, він вбив двох арів та одного козака, що спробували його зупинити. Роман кинув ніж у кочовика. Він встряв йому в груди.

Але кочовик здалося, цього навіть не помітив. Його сокира летіла на Романа зі страшною швидкістю. Роман відскочив у бік і відчув як сокира сколихнула повітря поруч з ним. Він рубонув кочовика по животу. Той вдарив Романа кулаком в обличчя. Від чого той відлетів на декілька кроків.

Кочовик знову заніс сокиру над Романом.

- «Ось і все». – подумав він.

Але раптом, сокира кочовика затремтіла і випала з його рук. Дмитро витягнув меча з шиї кочовика і потім знову увіткнув. З рота кочовика потекла кров. Він схопився за горло і впав долілиць.

- Швидше підводься! – вигукнув Дмитро.

Гнат спостерігав за боєм зі східної башти. З кожною миттю його обличчя ставало все похмурішим. Відійшовши від вікна він взяв зі столу свою шаблю.

- Кривий Ріг! – покликав він.

Той скоро з`явився.

- Так, отамане.

- Накажи всім хто може тримати зброю, вийти на стіни. – Гнат витягнув шаблю з піхов. – Доведеться і нам з тобою в останній раз згадати молодість.

Кривий Ріг усміхнувся.

- Покажемо молодим як треба шаблюкою махати.

Хан-Чак спостерігав за боєм з пагорба навпроти Кодака. Там стояв його намет та кінь. Час від часу до нього прискакували на зморених конях, гінці з поля бою і доповідали ситуацію, що склалася. Хоча Хан-Чак і так бачив, що його військо зійшло на стіни але далі не просувалося.

- Батий! – покликав Хан-Чак. До нього підбіг молодий кочовик і мовчки став чекати наказів. – Нехай в бій вступає резерв.

- О, Великий. – заперечив Батий. – Якщо ми введемо резерв, то в нас не залишиться свіжих сил для війни з амазонками.