Розділ 30

Караван Ксенії та Грицька повертався лісовою дорогою з

хорошим виторгом. Вечоріло. Пора вже було потурбуватися про нічліг.

- Сколо стемніє. – ромовив Грицько.

- Знаю. – роздратовано кинула Ксенія.

Караван зупинився. Розбійники почали готуватися до відпочинку. Раптово, по лісу, пронісся вовчий вий. Всі завмерли на своїх місцях.

- Вовкулаки. – злякано пробелькотів Грицько.

- До бою! – закричала Ксенія.

Вовкулаки напали на караван з усіх боків. Розбійники не встигали схопити зброю. Вовкулаки розривали їх на шматки. Лунали крики та хрускіт кісток.

Лютий шукав того з розбійників на якому залишився запах Ольги. Він принюхувався до повітря та до кожного розбійника, що траплявся йому на шляху. Нарешті він вловив знайомий запах. Лютий помітив жінку з рожевим волоссям, яка намагалася відбитися від Молота. Ксенія махала своїм мечем, сподіваючись вразити ворога. Молот лише задоволено хрипів, відчуваючи близьку здобич.

Лютий загрозливо загарчав і кинувся до Ксенії. Помітивши його, Молот знехотя відступив. Лютий схопив Ксенію за шию.

- У вас була дівчина, дочка князя арів. Де вона?

безуспішно намагалася звільнитися з руки Лютого, безпорадно дриґаючи руками та ногами. З під підводи вискочив Грицько. Він вдарив мечем по руці Лютого. Але від страху, у Грицька руки ослабли та трусилися, тому і удар вийшов слабким. Він лише подряпав шкіру на руці. Від удару ногою, Грицько відлетів в бік.

- Де дівчина? – запитав Лютий ще раз.

- Клята тварюка. – прохрипіла Ксенія. – Нічого я тобі не скажу.

До ніг Лютого приповз Грицько.

- Не вбивай її. – стогнав він. – Ми плодали дівцину Одноокому Алі з Кафи. Не вбивай мою длузину. Плошсу тебе, змилуйся.

Лютий перевів погляд від Ксенії до Грицька, що качався в пилюці. Він відпустив Ксенію. Вона впала на землю, кашляючи від задухи. Лютий випустив з грудей довгий вий, відкликаючи вовкулаків. Через мить вони зникли, залишивши після себе криваве побоїще.

Ксенія змогла трохи оговтатись. Тепер вона сиділа на землі обіпершись об колесо підводи. До неї підповз Грицько.

- Ксеня. Моя люба. – крізь сльози белькотів він. – З тобою все галазд? Ти не поланена?

- Відчепись! – відштовхнула вона його.

Грицько відсунувся від неї, підібгавши під себе ноги і продовжуючи плакати. Поступово Ксенія почала, крадькома, позирати на Грицька, так ніби хтось міг звинуватити її в цьому.

- Іди сюди. – не витримала вона. – Іди сюди мій герой.

Грицько швидко опинився біля неї, поклавши голову їй на коліна, продовжуючи хлюпати носом. Ксенія ніжно обійняла його.

- Мій герой. – заспокоювала вона його. – Мій герой. Ти врятував мені життя а я на тебе злилась. Ну пробач мені. Пробач.

- Бачила як я його? Отак отак. – Грицько махав рукою, показуючи як він бився з Лютим.

- Так, так. Щоб я без тебе робила. Ти в мене сміливий. Ти в мене молодець. – Ксенія поцілувала Грицька в лоба. – Молодець.