Ррзділ 28

Кочовики та ари стали табором на відстані одного дня від Кодака. Білий місяць, час від часу затуляли сірі хмаринки. У лісі вирувало нічне життя. Щось тріскотіло, щось завивало. Але воїни, втомлені цілоденним маршем, не звертали на це ніякої уваги. Їм треба було набратися сил для завтрашнього штурму фортеці.

Але міцно спали тільки кочовики. Ари лежали на своїх місцях чекаючи умовленого сигналу. Нещодавно вони домовились про перехід від кочовиків на бік козаків. Чекання було не стерпним. Кий ледве стримував себе від бажання скочити і побігти як най далі.

В цей час, біля Дмитра зібралися п`ять сотників.

- Вартових знято. – промовив один з них.

Дмитро кивну.

- Добре. Як і домовлялися. Кожна сотня виходить у свою чергу. Моя сотня прикриває відхід. З Богом! Вперед!

Сотники повернулися до своїх людей.

Пролунав довгий вий вовка. У дальньому кінці табору почулося тихе шарудіння.

- «Перший. – подумав Кий. – Після цього ще чотири. Потім йде наша сотня».

Рвані, сірі хмари в черговий раз затулили яскраво білий місяць. Вони ніби вступили в змову з арами, прикриваючи їхню втечу.

28

Рано в ранці, коли тільки почало розвиднюватися, Ксенія розбудила Ольгу. Їй зав`язали руки і посадили на підводу, де вже сиділо декілька дівчат.

Работорговці збиралися в дорогу. Вони навантажували на підводи багато різного добра. Згодом, караван вирушив у дорогу. Спочатку вони їхали лісом. А вже до полудня їх оточували безкраї степи півдня Дулібії.

Дівчатам розв‘язали руки, думаючи мабуть, що в степу вони далеко не втечуть. Ольга намагалася з ними поговорити, але вони не відповідали на її запитання, понуро опустивши голови.

Над вечір, на обрії, під вечірнім сонцем, заблищало Чорне озеро. На його березі виднілося якесь місто. Розбійники пожвавішали. Дівчата ж навпаки, ще нижче опустили голови.

- Кафа – великий ринок рабів. – промовила одна з них. – Надії більше немає.

Ольга подивилася на дівчину, потім на місто вдалині. Отже Кафа. Тут її продадуть, мов худобу, якомусь невідомому чоловікові, котрому схотілося нового, молодого тіла. Невже така її доля? Невже надії справді немає?

Караван дістався міських мурів, коли вже стемніло. Тому людоловам довелося розбити табір біля брами. На ніч, дівчат знову зв`язали однією мотузкою. Ольга не могла заснути до самого ранку. Як з рештою й інші дівчата. Навколо стояли каравани таких же торговців живим товаром як Грицько та Ксенія. З усіх сторін чувся плач та стогони невільників, які не стихали до сходу сонця.

На ранок брама відчинилася. Караван Ксенії в`їхав у місто одним з перших. Підводи рухались по вузьким вуличкам, з обох боків яких стояли не високі будиночки з жовтого, пористого каміння та з пласким дахом.

того, що вулички були вузькими, до всього того, підводам доводилось пробиратися крізь натовп людей. Ольга з цікавістю роздивлялася їх. Чоловіки носили барвисті, полосаті халати та чалми на головах. Жінки ходили в білих або чорних накидках, що повністю закривали обличчя. Засмаглі, галасливі діти маленькими зграйками плуталися під ногами. І всі ці люди продавали, купували, сперечалися, торгувалися. Заповнюючи вулиці неймовірним шумом.

Нарешті Ксенія вивела свій караван на величезну торговельну площу. З одного боку майдану продавалися різні товари а з протилежного торгували людьми.

Сотні невільників, чоловіків, жінок, дітей сиділи на землі біля своїх господарів. Коли підходив покупець і вказував на одного з рабів, той підводився. Покупець зазирав тому в рота, мацав м`язи на руках, ногах.

Жінок роздягали і змушували крутитися перед покупцем, демонструючи своє тіло.

майданом лунав дитячий та жіночий плач, удари батога, крики від фізичного і душевного болю.

- Я візьму оцю вчорашню приблуду і відведу до Одноокого Алі. – промовила Ксенія. – А ти продай останніх. Зрозумів?

- Так, люба. Злозумів. – махнув головою Грицько.

Ксенія повела Ольгу за собою. Вони минули майдан і звернули у вузенький провулок. Потім звернули ще раз. Так вони опинились на тихій, безлюдній вулиці, вимощеній бруківкою. Двоповерхові будинки ховалися за високими, кам`яними парканами. На цій вулиці багатство та розкіш відразу впадали в око.

Вони зупинилися біля зеленої брами з білими візирунками. Ксенія постукала. Віконце на фіртці відразу ж відчинилось. Звідти визирали старечі очі.

- Я привела гарний товар для Одноокого Алі. – сказала Ксенія.

Віконце зачинилося. Замість нього відчинилася вся фіртка. Перед відвідувачами стояв маленький дідок. Він мовчки запросив їх увійти.

Ксенія та Ольга опинилися у дворику, посеред якого булькотів фонтан у вигляді морського чудовиська, з його спини вилітав струмінь води. Над фонтаном вигиналася маленька веселка.

Широке коло навколо фонтану вимощене дрібною, кольоровою плиткою, яка переливалася на сонці. В глибині двору, потопаючи у зелені тропічного саду, стояв двоповерховий будинок з тирасою.

Дідок провів Ксенію та Ольгу на тирасу. Через деякий час з`явився високий і дуже худий чоловік, років шестидесяти. Під розстебнутим, кольоровим халатом проглядалися гострі ребра, що випирали з під шкіри. На правому оці він носив чорну пов`язку. Єдине око здавалося скляним. Вгледівши Ксенію він ані трохи не здивувався. Жоден м`яз на обличчі не ворухнувся.

- Алі, - почала Ксенія, - вітаю тебе! Я привезла тобі гарний товар. Це чистокровна жінка арів. Пристрасна та ніжна. Недоступна та зваблива. Вона стане окрасою навіть ханського гарему.

Алі підняв руку, зупиняючи потік слів Ксенії. Та відразу замовкла.

Він повільно обійшов Ольгу, роздивляючись її своїм єдиним оком. Алі доторкнувся до грудей Ольги. Вона, з усієї сили на яку була здатна, дала йому ляпаса.

- Ти, що робиш, навіжена?! – Ксенія схопила Ольгу за волосся.