Розділ 26

Нестор та інші прибули до селища амазонок вже в сутінках. Олеся вклала у рота два пальці і засвистіла. Спочатку протяжно потім двічі коротко.

- Хто там?! – пролунав жіночий голос десь зверху.

- Олеся! З роду Горпини! Ці люди зі мною!

Спочатку важко опустився міст. В слід за ним відчинилася брама. Олеся поїхала першою. Вони рухались тією ж дорогою, по якій не так давно їхала Ольга з Марічкою. Ядвіга зустрічала їх біля свого намету. Вона міцно обняла Олесю, довго її не відпускаючи.

- Мамо. - сказала Олеся. – Я повернулася не одна.

- Прошу всіх сідати. – запросила Ядвіга гостей до багаття. – Як бачу, Несторе, без тебе тут не обійшлося. Скільки ж ми з тобою не бачились?

- Багато води витекло у Борисфені в Чорне озеро. – відповів Нестор. – А ти не змінилася, Ядвіга.

Ядвіга засміялася.

- Ти ніколи не вмів брехати, Несторе. Змінилася. Дуже змінилася. – Ядвіга помовчала. – І що ж привело таких різних людей в наші землі?

- Ольга. Дочка князя арів. – промовив Роман. – Разом з дівчиною з вашого племені вони втекли від вовкулаків.

- Вона в нас справді була. – кивнула Ядвіга.

- Була?! – здивувався Роман.

Ядвіга наказала покликати Марічку. Зовсім скоро вона з`явилася і розповідала про їхні з Ольгою пригоди.

- А сьогодні вночі вона зникла. – підсумувала Ядвіга. – Біля ями ми знайшли вовчі сліди. Але вони занадто великі для простого вовка. Отже це був вовкулака.

- Знову ці тварюки. – Зітхнула Олеся.

- Як ви могли вкинути її в яму?! – розсердився Роман. – Ольга ж не винна, що її батько розпочав війну.

Ядвіга розвела руками.

- Я погарячкувала. Мені справді шкода. Але спробуй зрозуміти мене. Моєму народові загрожує війна, моєї дочки немає і в цих негараздах винна, як я тоді думала, дочка князя. Я хотіла обміняти Ольгу на мир з арами.

- Нам треба вирішити, що робити далі. – промовив Ярич, зупиняючи суперечку.

Всі одночасно подивились на Нестора, який спостерігав за жовтими язиками багаття.

- Ари вже були у ваших землях? – запитав він Ядвігу.

- Ні. Разом з кочовиками вони пішли на Кодак.

- На Кодак?! – перепитав Роман. – Там наша скарбниця. Половина війська пішла в похід на Колхіду. Довгої осади Кодак не витримає.

- Фалук все розрахував. – сказав Нестор. – Кочовики заберуть золото а він Дулібію.

Роман підхопився з місця. Він збуджено ходив з боку в бік.

- Там мій батько. Я йому потрібний. Пані, Ядвіга. – Роман сів на місце. – Ви можете врятувати мого батька. Приведіть військо до Кодака. Допоможіть козакам.

- Ти хочеш щоб жінки-воїни гинули за ваше золото? – промовила Ядвіга. – Ні. Наше військо залишиться вдома.

- Мамо, після Кодака кочовики прийдуть сюди. – втрутилась Олеся. – Нам треба о…

- Мовчи! - урвала її Ядвіга. – Верховна сова, поки що, я. І важливі рішення приймаю теж я.

- Твоя дочка права. – Нестор говорив спокійно. – По одинці вас розіб`ють. Врешті решт треба припинити давні чвари.

Ядвіга захитала головою.

- Своє слово я сказала.

- Ну, що ж… - Роман підвівся і пішов до свого коня.

Олеся та Ярич наздогнали його.

- Ти куди? – запитав Ярич.

- В Кодак. – Відповів Роман, сідлаючи коня. – До ранку я буду там.

- Я з тобою. – одночасно сказали Ярич та Олеся.

- Готуйте коней. Не будемо витрачати час. – Роман залишався зосередженим але він зрадів тому, що його нові друзі не залишили його в скрутному становищі.

Олеся якраз сідлала коня, коли до неї підійшла Ядвіга.

- Я забороняю тобі їхати в Кодак.

Олеся на мить відірвалася від роботи.

- Ти не можеш мені заборонити.

- Можу. – наполягала Ядвіга. – Як Верховна сова, я тобі забороняю.

- Тоді арештуй мене і вкинь в яму. Здається це твоє улюблене заняття.

Ядвіга пропустила шпильку Олесі.

- Горянин задурив тобі голову. Заради нього ти зраджуєш свій народ.

Олеся прямо подивилася в очі матері.
- Це ти прирікаєш амазонок на загибель через дурні забобони і свою гординю.
- Якщо поїдеш, ти мені не дочка.

Дівчину мов громом ударило. Вона стиснула губи і сіла на коня. Ніхто не помічав, як Олеся крадькома витирала сльози.

Роман підійшов до Нестора.

- Отче, я правильно вчиняю? – запитав Роман. – Що каже Яхве?

- Я знаю, тебе турбує доля Ольги, але ти прийняв правильне рішення. – промовив Нестор. – Яхве потурбується про неї. Довірся Йому.

- Ви з нами не поїдете?

- Яхве кличе мене в Ароград. Ми з Гресем поїдемо туди.

Роман, Ярич та Олеся виїхали з селища. Зорі та місяць освітлювали їм путь. Ніч Молоха наближалась.