Розділ 22

До Борисфена дівчата дісталися під вечір. Лісова річка вивела їх прямо до нього. Ольга та Марічка зупинилися щоб полюбуватися красою величної річки. Після лісових пейзажів, мільйонів дерев, Борисфен здався їм чимось казковим.

берег тонув у вечірній, синюватій димці. Над поверхнею води літали білі чайки. Невеличкі хвилі перестрибували одна через одну, поспішаючи дістатися Чорного озера.

- Треба переправитись на той бік. – промовила Марічка.

- Але як?!

- Повинна бути якась переправа. Підемо за течією. Можливо щось знайдемо.

Вони йшли по краю крутого берега. Вода омивала коріння дерев, які росли над самою річкою. Дівчатам доводилось обходити плавні, які врізалися в берег глибокими борознами. Підходячи до однієї з таких плавнів, вони помітили вогні багаття. Дівчата пришвидшили крок.

- Ану стій! – пролунав чоловічий голос.

Дівчата зупинились. З за дерев вийшли двоє чоловіків. Вони дивно виглядали. Чоловіки носили козацькі шаровари та жилети горян. Зброю вони мали теж строкату. Один мав козацьку шаблю, інший, з рудим волоссям, арський меч.

- Ти подивись, Рудий, які гарнюні! – гигикнув той, що мав шаблю. – Самі до нас ідуть.

Він потягнувся до Ольги. Інший його зупинив.

- Не чіпай, Короп! Треба показати їх капітану.

Дівчат підвели до групи чоловіків, що скупчились навколо багаття. Всі вони були вдягнені так само строкато як і ті двоє, що зустріли їх.

усих цих чоловіків виділявся один: високий та кремезний. Він носив сині шаровари і червоні чоботи. На поясі висіла шабля та короткий меч. На оголеному торсі виднілися татуювання. Поголена голова блищала у світлі багаття. В руках він тримав довгу люльку Час від часу прикладав її до рота, випускаючи при цьому хмаринки сірого диму.

- Капітане, подивись кого ми привели! – вигукнув Рудий.

Лисий подивився в його бік. Вгледівши дівчат, він повільно підійшов до них. Капітан обійшов навколо дівчат. Чомусь понюхав Марічку потім Ольгу. Зазирнув їм у рота, хоча дівчата й пручалися.

Інші чоловіки з цікавістю дивилися на дівчат. Завершивши огляд, він задоволено усміхнувся.

- Гарний товар. – промовив Капітан.

Капітане. – несміливо заговорив Короп. – За товар, ми з Рудим, маємо право на винагороду.

Капітан підійшов до Коропа і подивився йому в очі. Короп виявився на півтори голови нижче за Капітана. Він приклав чималих зусиль щоб витримати Капітанів погляд.

- Винагороду хочеш? – голос Капітана був хриплим наче застудженим.

- Згідно закону озерних братів.

Капітан роззирнувся навколо. На його устах з`явилася усмішка.

- Я поважаю закон. – він витягнув з пояса торбинку і поклав її в долоню Коропа. – Тримайте свою премію. Тут на двох.

Короп полегшено зітхнув. Він відійшов у бік, щоб розділити нагороду з Рудим.

- Полонянок на корабель, в мою каюту! – скомандував Капітан. – Збирайтеся! До ранку ми повинні минути Кодак!

заворушилися, виконуючи наказ. Корабель стояв не далеко від берега. Довге судно з широкою палубою, призначене як для річкових походів, так і для походів по Чорному озеру. Посеред палуби стояла висока щогла з парусом. Корабель також міг ходити на веслах. Між берегом та кораблем перекинули широку дошку. Ольгу та Марічку, перевели на судно. Їх зачинили в каюті Капітана, що знаходилась під палубою на кормі.

Деякий час, дівчата стояли біля дверей не рухаючись. З оціпеніння їх вивів рух корабля. Марічка підбігла до маленького вікна. Воно виявилось зачиненим. Як і решта два.

- Це просто якесь божевілля. – Ольга безсило опустилася на брудне ліжко. – Мені здається, що Ієшуа нас прокляв. Він посилає нам нещастя одне за одним. Ніби спостерігає, як довго ми зможемо пручатися. До кого цього разу ми потрапили?

Марічка сіла навпроти неї.

- Нас захопили пірати. До ранку вони хочуть минути Кодак, щоб вийти в Чорне озеро. Скоріше за все вони продадуть нас работоргівцям у Кафі.

Вони мовчали. Кожна обмірковувала свою долю. Згадували минулі події та намагалися передбачити майбутнє. Як вони не намагались але виходу не знаходили.

Тим часом, пірати виводили корабель на середину Борисфена, піднявши парус і поволі набираючи хід. Місячне сяйво освітлювало їм шлях. В цю мить нічну тишу розірвав вовчий вий. Всі на кораблі завмерли.

- Вовкулаки. – прошепотів Рудий. – Вони ще ніколи не підходили так близько до Борисфена. Дівчата мабуть були їхньою здобиччю.

- На весла всі! – вигукнув Капітан. – Треба швидше відійти від берега.

- Ти чула? – запитала Марічка, підбігши до вікна. – Чула?

- Що? – Ольга прислухалась. – Крім плеску води я нічого не чую.

- Я чула вий вовкулаків. Вони вже тут. І готуються до нападу.

- Навіть не знаю, що краще: бути проданою в рабство чи повернутися до Фалука.

- Гребіть швидше, ледарі! – волав Капітан. – Гре…

Він не встиг договорити. Лютий гучно стрибнув на палубу. За ним Молот та інші. Не гаючи часу вони кинулися в бій. Вовкулаки піратів не щадили. Кров заливала палубу. Лютий схопив Коропа за шию.

- Де дівчата?

- В каюті Капітана, на кормі. – ледве промовив Короп, задихаючись.

Лютий стиснув пальці сильніше. Затріщали кістки. З переламаною шиєю, Короп впав на палубу. Лютий помчав в каюту Капітана, вбиваючи кожного пірата, який зустрічався йому на шляху.

Дівчата чули, що на палубі відбувається бійка. Вони сиділи поруч, взявшись за руки.

- Ієшуа допоможи нам. – молилася Ольга.

За дверима залунали кроки. Хтось швидко наближався. Від удару, двері відлетіли в бік. Дівчата побачили Лютого. Він зупинився на порозі. В руках він тримав меч, червоний від крові. Погляди Ольги та Лютого зустрілися.