Розділ 21

привели дівчат до вогнища, навколо якого гуртувалися інші мавки. Вони співали пісні на невідомій мові. Ольга та Марічка не розуміли слова, але спів їм подобався. Дівчатам ці пісні здавалися казковими, чарівними. І не тільки пісні а й саме місце де вони знаходились було чарівним. Проте ця чарівність не лякала. А навпаки, заспокоювала.

Дівчат нагодували смачним кулішем. Потім їх вклали спати на духмяних травах під великим, старим дубом. Не встигли, Ольга та Марічка, опустити голови на м`яку постіль, як сон прийняв їх у свої обійми. Вони навіть до кінця не усвідомили, хто виявив їм таку гостинність. Пережите за день змусило дівчат на деякий час не думати про свою безпеку.

Промінчик сонця, який зміг пробитися через щільний листяний покрив, білим зайчиком опустився на обличчя Ольги. Проповзши по щоці він, добрався носа. Спросоння, Ольга потерла носа, продовжуючи спати. Злякавшись, зайчик переповз на її праве око. Ольга закліпала очима. Вона з усіх сил намагалася не прокинутися. Зрозумівши, що їй це не вдасться, Ольга підвелася. Відігнавши залишки сну, вона роздивилась навколо. Навколо ні душі.

Марічка солодко спала, смішно ворушачи губами. Ольга легенько розштовхала її. Марічка підхопилася мов ошпарена.

- Що?! Де ми?! – вигукнула вона, злякано крутячи головою.

- Тихо, тихо. – заспокоїла її Ольга. – Все добре. В крайньому разі мені так здається.

Марічка остаточно прокинулася. Біля свого ложа вони знайшли тарілку зі свіжо спеченою рибою, два шматки хліба та глечик води. Не чекаючи запрошення, дівчата взялися до їжі.

- Я думала, що мені все це наснилося. – промовила Марічка, відпивши з глечика.

- Куди вони подівалися? – Ольга роззирнулася.

- Можливо вони виходять тільки в ночі. – сказала Марічка.

- Ні, не тільки в ночі. – Агнета з`явилася буквально з повітря. – Для нас не має значення яка зараз пора доби. Ми живемо поза часом.

- Дякуємо вам за гостинність. – сказала Ольга.

- Ми раді допомогти тим, хто цього потребує. – відповіла Агнета.

- Нам треба пройти до земель амазонок. – втрутилась в розмову Марічка.

- Для чого вам іти кудись. – сказала Агнета. – Залишайтеся з нами. Тут ви знайдете спокій. Вас не будуть турбувати пристрасті які вирують у вашому світі. Любов, зрада, злість, переживання не ввійдуть у ваше серце. Адже все це марнота. А у нас ви будете щасливі.

Агнета говорила так заспокійливо, так солодко, що Марічка та Ольга поступово почали забувати звідки вони прийшли і куди йдуть. Мавки стали навколо дівчат колом. Зазвучала повільна, мелодійна пісня. В такт цій пісні мавки танцювали. З кожним словом, Ольга та Марічка розуміли про що співають мавки. Пісня розповідала про те, як Всевишній творив світ і подарував мавкам ліс, щоб вони доглядали за ним.

Незабаром, Ольга та Марічка вже самі танцювали новий для себе танець, та співали пісню, разом з іншими мавками.

Агнета спостерігала за ними. До неї підійшла Варвара.

- Тепер ти відправиш їх до Фалука? – запитала вона.

Агнета кинула на Варвару трохи роздратований погляд.

- Ні. Вони залишаться з нами.

- Ти граєш з вогнем. Коли Фалук стане володарем Дулібії, він нам цього не подарує.

- Фалук не стане володарем.

Варвара здивувалась.

- Чому ти так впевнена?

- Одна з цих дівчат князівська дочка. Без неї Фалук безсилий.

Ольга та Марічка, разом з мавками, продовжували танцювати.

- Тим більше їх треба відправити до нього. Чи ти хочеш, щоб Фалук напустив на мавок вовкулаків?!

Агнета здивовано подивилась на Варвару.

- Мене дивує твоя турбота про інтереси жреців Молоха. Здається ти їх ніколи не шанувала.

- Мене турбують інтереси мавок. – викарбувала кожне слово Варвара.

- А може це, щось інше? – запитала Агнета.

Деякий час, вони невідривно дивились одна на одну. Не витримавши, Варвара відвела погляд. Агнета усміхнулася і долучилася до танцюючих мавок.

Цілий день та наступну ніч, аж до ранку, Ольга та Марічка, разом з іншими мавками мандрували лісом. Вони заходили в такі хащі, в які люди не наважувались заходити. Мавки показували дівчатам як вони турбуються про ліс та його мешканців. Вони розчищали струмок з якого п`ють тварини. Висаджували нові дерева. Лікували поранених пташок та звірів.

Дівчата забули звідки вони, як їх звуть, куди йдуть. Вони злилися з природою. Ніщо не турбувало їх.

Коли настав ранок, до Ольги та Марічки підійшла Варвара.

- Треба зробити ще одну справу. – промовила вона. – Ідіть за мною.

Дівчата слухняно пішли за Варварою.

Вона вела їх дуже. За деревами виникла річка, яка огинала не великий пагорб вкритий чагарниками та маленькими деревами. Вода текла спокійно, настільки спокійно, що можна було розгледіти найдрібніший камінець на дні.

Варвара привела дівчат на пологий берег. Поступово до Ольги та Марічки поверталася свідомість а разом з нею приходили не добрі передчуття. Коли вони опинилися біля води, то остаточно прийшли до тями. Зі страхом вони озиралися навкруги.

- Для чого ви нас сюди привели? – запитала Ольга.

Замість відповіді, Варвара подивилася на інший бік річки. Дівчата прослідкували за її поглядом. Там вони побачили вовкулаків на чолі з Лютим.

Настав час повертатися до свого господаря. – сказала Варвара.

Марічка та Ольга спробували втекти до лісу, але Варвара махнула рукою і невидима сила відкинула дівчат на пісок.

Двоє вовкулаків стали переходити річку, щоб забрати дівчат. Вода не досягала їм і по пояс. Якийсь шум долинув з боку пагорба, який огинала течія річки. Вовкулаки зупинились посеред річки. Вони, а за ними й інші, повернули голови на шум.

Велика стіна води несподівано виникла з за пагорба. Не встигли вовкулаки нічого зрозуміти, як їх змило водою. Інші вовкулаки злякано відскочили подалі від води. Лише Лютий та Молот залишилися стояти на місці, ніби нічого не сталося.