Розділ 20

Кожного ранку Гресь йшов за водою, щоб приготувати сніданок вовкулакам. Цього разу їжі треба приготувати набагато менше. Адже майже всі вовкулаки пішли з Лютим шукати полонянку.

Гресь не поспішаючи йшов стежкою, насвистуючи щось собі. Дві пари очей уважно спостерігали за ним. Гресь підійшов до струмка і опустив дерев`яне відро. Раптом чиясь сильна рука закрила йому рота та потягнула назад. Хтось інший зв`язав йому руки та ноги. На голову накинули торбу. Викрадачі довго несли Греся лісом. Увесь час Гресь намагався зрозуміти: хто б міг його викрасти.

Його грубо кинули на землю. З голови зняли торбу. Він лежав на невеличкій галявині. Перед собою Гресь побачив горянина, козака, амазонку та бородатого старого в брилі. Гресь, зі страхом, дивився то на одного то на іншого.

- Де ви його взяли? – запитав старий.

- Неподалік від селища вовкулаків. – відповів козак. – Може він щось знає.

Старий присів біля Греся.

- Як тебе звати?

На Греся дивилися сірі очі. Добрі і трохи сумні.

- Гресь.

- Ти вовкулака?

- Ні.

- Хіба тебе ще не посвятили?

Гресь відчув, що цьому діду можна розказати все. Від нього не виходило жодного натяку на агресію.

- На наш караван напали розбійники. Всіх убили. Я був тяжко поранений. Мене знайшли вовкулаки. Лютий, їхній ватажок, наказав мене вилікувати. Потім він залишив мене служником.

- Добре. – старий поклав йому руку на плече. – Ми не зробимо тобі нічого поганого. Розв`яжіть його.

Ярич звільнив Греця.

- У вас у селищі повинна бути дівчина. Полонянка. – втрутився у розмову Роман.

Гресь подивився на козака потім на діда. Той кивнув.

- Була полонянка. Її постійно тримали зачиненою. Але вчора вони втекли.

- Як втекли?! – вигукнув Роман.

- Куди?! – запитала Олеся.

- Зачекайте! – зупинив усіх Нестор. – Гресь, ти сказав вони. З тією дівчиною був хтось іще?

- Так. – кивнув Гресь. – Їй допомогла втекти Марічка, майбутня наложниця, з племені амазонок.

- Як їм це вдалося? – запитав Ярич.

Гресь розповів всю історію. За винятком того, що відбувалося в будинку. Нестор перезирнувся зі своїми супутниками.

Якщо Ольга втекла, значить Фалуку не вдасться здійснити свої плани? – промовила Олеся, дивлячись на Нестора.

- Поки що ні. – Нестор пригладив свою бороду. – Але він спробує привести Ольгу в храм. Вовкулаки вже шукають її.

- Значить нам треба поспішати, щоб знайти її першими. – збуджено сказав Роман.

- Якби ж знати, у якому напрямку вони пішли. – сказав Ярич.

Всі дружно подивилися на ліс, що оточував їх з усіх боків. В цьому зеленому царстві не важко було сховатися і тисячі воїнам.

- Якщо з Ольгою амазонка, значить вони могли піти в наші землі. – сказала Олеся.

Чоловіки перезирнулися.

- Навіть жінки, іноді пропонують слушні ідеї. – саркастично зауважив Ярич.

- Поряд з тобою, і курка буде здаватися розумною. – відповіла Олеся.

- Рушаймо. – сказав Нестор. – Можеш повертатися в селище. – звернувся він до Греся. – Тільки не говори нікому про нас.

Гресь дивився як люди сідають на коней. Зараз вони поїдуть і він залишиться сам.

- Стійте!! – вигукнув Гресь.

Люди повернули голови в його бік.
- Візьміть мене з собою!

Нестор уважно дивився на нього.

- Сідай. – зрештою вказав він на свого коня.