Розділ 18

Ольга сиділа біля вікна. Вона вже другий день нічого не їла, не пила і не звертала уваги на навколишній світ. Навіть з Марічкою вона не розмовляла. Лютий подовгу сидів у її кімнаті. Але Ольга його ніби не помічала.

В кімнату зайшла Марічка. Вона принесла свіжі страви.

- Олю, поїж. – промовила вона.

Ольга не відповіла. Марічка підійшла до неї і взяла за плечі.

- Тобі треба їсти. Інакше ти помреш.

Ольга подивилася Марічці в очі.

- А для чого мені жити? Краще померти, ніж бути у в`язниці.

- Все може змінитися в будь-який момент. Чуєш? – Марічка легенько труснула Ольгу. – Ти повинна мати сили для змін.

Повагавшись, Ольга стала їсти. Зайшов Лютий. Він, як завжди, сів біля дверей. Марічка миттю зникла. Ольга жадібно поглинала їжу та воду, поглядаючи на Лютого.

- Ну, що тварюка, задоволений? – промовила Ольга. – Любиш спостерігати за своїми жертвами.

Лютий нічого не відповів. Скрипнули двері. У кімнату увійшов Фалук.

- Вітаю вас, княгине. – привітався він.

Ольга мовчки відійшла до вікна. Фалук дав знак Лютому, щоб він покинув їх. Той його послухав.

Фалук нічого не говорив. Він насолоджувався цією миттю, миттю перемоги. Ось те про що Фалук давно мріяв. В його руках буде ціла країна.

Фалук мовчки став в Ольги за спиною. Все її тіло напружилося. Ольга з усіх сил примушувала себе не озиратися. Їй стало страшно. Дуже страшно.

- У вас все добре, пані Олю? – нарешті запитав Фалук.

Ольга озирнулась, подарувавши Фалукові гнівний погляд.

- А як ви гадаєте? – вона відійшла до столу. – Мене викрали з власного дому. Відвезли у селище якихось тварюк. Тримають зачиненою. І ви мене питаєте, як я себе почуваю? Батькові це не сподобається.

Фалук наблизився до неї.

- Заспокойтесь, пані Олю. Вас ніхто не викрадав. Князь знає де ви знаходитесь. – Фалук говорив таким тоном, наче вмовляв неслухняну дитину. З кожним словом він наближався до Ольги. – Вибачте якщо мої люди вас налякали, але нам довелося піти на такі крайні заходи заради вашої ж безпеки.

- Моєї безпеки?! – перепитала Ольга, відступаючи назад від Фалука.

- Так. Козаки змовилися з іншими племенами, щоб викрасти вас і вимагати у вашого батька викуп. Саме для цього син отамана пішов з вами у сад.

Ольга згадала останню зустріч з Романом. Його гарячий подих, ніжні руки, його очі.

- Ні. Цього не може бути. Я вам не вірю.

Фалук схопив її руку і стиснув у своїх.

- Пані Олю. – пристрасно заговорив він. – Той Роман – він бешкетник і зрадник. Він використав вас і ваші почуття. Ви йому не потрібні. Ви достойні кращого. – Фалук став перед нею на коліна. – Тільки я один вас люблю. Завжди любив. Пані Олю, я вас прошу - станьте моєю дружиною.

Ольга висмикнула руку з його обіймів.

- Я вас не кохаю і заміж за вас не піду.

Фалук змінився на обличчі. Вся сентиментальність і пристрасть кудись безслідно зникли. Натомість з`явилася маска злості та образи. Ця переміна налякала Ольгу ще дужче. Фалук підвівся.

- Я хотів це зробити прийнятним для вас, пані Олю, способом. Але ви не захотіли.

Його очі не добре заблищали. Ольга інстинктивно відступила назад. Фалук схопив її і кинув на ліжко. Ольга спробувала встати але він міцно притис її. Вона відбивалася і кричала. Проте Флук був сильніший. І в ту мить коли вона вже була готова змиритися з неминучим, якась сила відкинула Фалука в бік, перевернувши стіл. Тією силою виявився Лютий. Він заступив собою Ольгу від Фалука.

- Що?! – прохрипів Фалук. – Як ти посмів?!

Одним стрибком Фалук опинився біля Лютого. Швидкий удар збив того з ніг. Наступний удар відкинув Лютого до стіни.

Ольга помітила, що двері відчинені. Через мить вона вже була на дворі, де її зустріла Марічка.

- Ходімо, швидко! – схопила вона Ольгу за руку.

Вони дісталися до виходу, через який нещодавно Ольга намагалася втекти. Марічка відчинила двері і вони опинилися в густому лісі. Перед ними була стежка, що ледь виднілася в заростях.

- Цією стежкою ходять до струмка по воду для селища. – пояснила Марічка. – Але нам по ній іти не можна. Це найперше куди вони підуть нас шукати. Іди за мною.

Звернувши зі стежки праворуч, вони пробиралися крізь гущавину лісу, віддаляючись від селища вовкулаків.

Лютий з мечем кинувся на Фалука. Меч увійшов у його груди по саму рукоять. Важко дихаючи, Лютий спідлоба дивився на свого господаря. Фалук поглянув на меч, що стирчав й нього з грудей, потім на Лютого.

- Не можу повірити. – захитав він головою. – Ти закохався.

Фалук повільно витягнув меча з грудей. Його тіло миттєво загоїлося. Він міцно схопив Лютого за горло. Той почав задихатися.
- Запам’ятай. Ти – вовкулака. Мій раб. Раб якого я можу вбити. - пальці Фалука розслабились і Лютий знесилено впав на підлогу. - Знайди Ольгу і приведи її сюди. Швидко!

Хитаючись Лютий зник за дверима. Він скоро повернувся.

- Ольга втекла. З нею Марічка – її служниця. Ми обшукали прилеглу територію але їх не знайшли.

роздратовано пройшовся по кімнаті.

- Знайди її, де б вона не була. – він зазирнув Лютому в очі. – Через двадцять днів наступить ніч Молоха. До того моменту Ольга повинна бути в храмі.