Розділ 15

Фалук зайшов у свою кімнату, що знаходилась в князівському палаці. Денне світло з єдиного вікна слабо освітлювало помешкання. Фалук сів на підлогу, поклавши руки на коліна. Він заплющив очі і розслабився. Поступово зайві думки відійшли в сторону. Хоча тіло залишалось на місці, проте його дух вирвався на волю. Фалук ніби злетів вгору.

Він вилетів з кімнати і швидко помчав над землею. Під ним, далеко в низу, промайнув Ароград. Тепер він летів над верхівками лісових дерев. Фалук опустився нижче, ризикуючи зачепитися за гілки, але цього не сталося. Здавалося, що гілки проходять крізь Фалука.

На лісовій дорозі він помітив групу вершників. Фалук опустився до них. Це був Нестор, Роман та його друзі. Вони його не бачили. Лише Нестор став нервово озиратися.

- Що з тобою? – запитав Роман.

Нестор відповів не відразу. Він уважно вдивлявся в навколишні хащі.

- Я відчуваю чиюсь присутність. За нами стежать.

Супутники Нестора несвідомо взялися за свою зброю, озираючись навколо.

З неймовірною швидкістю дух Фалука мчав по лісу.

- Духи лісу!

Його голос не можна було почути вухом людини. Він звучав у світі, невидимому звичайному оку.
- Наказую вам знищити Нестора, Романа, Ярича та Олесю! Духи річок, озер та ставків, і вам наказую знищити їх!

Після цих слів по лісу пронісся не відомий гул. Піднявся поривчастий вітер, зашуміло листя, затріщали гілки. Тим часом, дух Фалука повернувся в тіло. Фалук відкрив очі і глибоко зітхнув.

Навкруги відбувалося щось неймовірне. Вершники ледве стримували коней. З усіх боків тріщали гілки та чулося якесь виття.

- Що це?! – Олеся намагалася перекричати вітер.

- Не зупиняйтеся! – кричав Нестор.

Вони пришпорили коней. Аж раптом, перед ними виріс, як з під землі, величезний, дикий кабан. Коні перелякано зупинись, ставши дибки.

- Ви не пройдете. – прохрипів кабан.

- Велика Матір! – вигукнула Олеся. – Він розмовляє!

Кабан помчав на людей. Роман вихопив шаблю і рубонув кабана. Його ліве вухо відлетіло в бік. Кабан закричав від болю. Кінь скинув Романа на землю. Кабан спробував дістатися до Романового горла, але той декілька разів вдарив його ногою в ніс. Поки кабан приходив до тями, Роман швидко звівся на ноги.

В цей час, позаду них, з кущів вискочив бурий ведмідь. Він страшно ревів, наближаючись до Олесі. Вона миттю дістала лук і випустила у ведмедя декілька стріл. Вони не завдали йому серйозної шкоди, а лише розізлили. Ярич став поруч з нею, приготувавши меч та кинджал до бою.

Дерева навколо людей ожили. Вони стали рухатись, протягуючи свої руки-гілки вперед, щоб схопити когось з людей. Ярич відрубав одну гілку, що виявилась найближче. З усіх боків людей оточили. І кільце звужувалось.

- О, великий Яхве, врятуй нас! – піднявши руки до гори, закричав Нестор.

На небі зчинився грім. Потужний струмінь повітря опустився з неба і розійшовся в різні боки. Від вітру, дерева пригнулися до землі. Кабан та ведмідь злякано дременули в хащі. Люди попадали на землю, прикривши голови руками.

За мить усе стихло. Ніби нічого й не сталося. Дерева стояли на місці. Яскраво світило сонце. Коні мирно щипали траву на узбіччі дороги. Нестор та інші поволі підводилися.

- Це мені здалося, чи кабан справді говорив? – звернулася Олеся до всіх.

- Говорив не кабан а дух, який у нього вселився. – Пояснив Нестор. – Ймовірно Фалук наказав знищити нас.

- А цей сильний вітер? – Ярич вказав очима на небо.

- Яхве нас врятував. – Нестор сів на коня. – Не будемо втрачати час. Їдьмо.