Розділ 13

Монастирем виявилися три пагорби, що знаходилися на березі тихої безіменної річки. В них монахи зробили землянки, які сполучалися між собою підземними ходами. Не було видно жодної душі. Кругом стояла тиша. Лише шум вітру та спів птахів порушували її.

Роман, Ярич та Олеся стояли та роздивлялися все навколо.

- Ну і де цей Пророк? – запитала Олеся.

- Нестор!! – щосили закричав Роман. – Нам потрібно слово від Бога!

- Годі вже кричати. – промовив хтось над ними.

Вони повернули голови праворуч. На верхівці одного з пагорбів стояв кремезний дід в синіх шароварах та вишиванці. Він мав довгу, білу бороду і таке ж довге та біле волосся. На голові дід носив широкополий бриль. В правиці він тримав палицю.

- Ми… - почав було Роман.

- Я знаю хто ви і чого прийшли. – перебив його старий. – Обійдіть цей пагорб. Я вас там зустріну.

Нестор сидів на акуратно спиляному, невеличкому стовбурі дерева. Ще декілька таких же ж стовбурів лежали поруч навколо багаття. Жовтогаряче полум’я обіймало казанок. В ньому варився куліш. Роман, Ярич та Олеся зрозуміли це з запаху, що розходився навколо. Від нього в них забурчало в животах. Вони згадали, що давно не їли. Старий, дерев`яною ложкою, поволі мішав куліш.

- Сідайте. – промовив він.

Вони слухняно сіли.
- Знімай сорочку. Будемо лікувати твою рану, - сказав старий, дістаючи з торбинки інструмент схожий на загострену ложку з маленькою кишенькою на кінці.

Роман здивовано зиркнув на старого але зробив те, що сказали. Нестор обережно вставив інструмент у рану. Роман здригнувся.
- Не сіпайся, - мовив старий.

Він повільно витягнув з рани наконечни, який застряг у кишені загостреної ложки. Обробивши поранення маззю зі стійким неприємним запахом, монах вправно наклав пов’язку.

Помивши руки у струмку, Нестор приніс з печери глиняні миски, розмальовані візерунками, та дерев`яні ложки. Він неквапом насипав куліш з казанка в миски і роздавав їх своїм гостям, примовляючи.

- Добрий куліш для добрих людей. Добрий куліш перед доброю розмовою. Їжте. Набирайтесь сил. Вони вам знадобляться.

Останнім Нестор насипав собі. Потім він дістав з торби велику буханку житнього хліба. Приклавши, одним крає, паляницю до грудей, він став обережно її різати великим ножем. Роздавши порізані шматки хліба, старий сів на своє місце.

- Помолимось. – сказав старий. – Великий Яхве, дякуємо тобі за їжу, яку ти нам дав. Благослови її. Амінь.

Закінчивши молитву, старий почав їсти. Роман, Ярич та Олеся перезирнулись і з охотою взялися за гарячу страву. Вони набирали в ложку трохи каші, студили її і відправляли в рот. Обідали мочки, під акомпонемент шелесту листя, вітру, та співу пташок.

- Отже княжну викрали. – наче підсумовуючи давно почату розмову, сказав Нестор, відкладаючи порожню миску.

-Так. – здивовано сказав Роман. – Але звідки, ви знаєте?

Нестор усміхнувся.

- Я багато чого знаю.

- Тоді скажіть хто її викрав? – сказала Олеся.

Замість відповіді Нестор підвівся і пішов до струмка. Звідти він приніс глечик.

- Випийте молока.

Вони по черзі брали мокрий глечик з холодним, смачним молоком.

- Колись давно, - почав Нестор, - Дулібія була єдина. Наш народ вклонявся одному Богові – Яхве. Але одного разу в нашу країну прийшли прихильники культу Молоха. Ними керує головний жрець. На сьогоднішній день ним є Фалук.

- Фалук?! – перепитала Олеся. – Нещодавно я чула це ім`я.

- Фалук радник князя Максима. – кивнув Нестор. – Отже. Жерці побудували храм у скелі в глибоких лісах. Наші пращури не знали яке зло причаїлося поруч з ними. Коли ж дізналися, то стало запізно. Про вовкулаків чули?

Гості Нестора перезирнулися і дружно кивнули.

- Це їхня армія. Вони викрадають дітей і перетворюють їх на вовкулаків. Але це ще не все. Жреці Молоха пересварили племена людей. Почалася війна. Багато крові пролилося тоді. Та Яхве, по милості своїй, припинив братовбивство. Жерців зупинили, на деякий час. Про те країну не вдалося об`єднати. Люди стали вклонятися богу Ієшуа та Великій Матері. Хоча Велика Мати та Ієшуа це вираження Яхве, але в різних проявах. Жреці й тут приклали свою руку. І от зараз вони знову йдуть до своєї кінцевої мети – влада над Дулібією.

- А до чого тут Ольга? – запитав Роман.

- Справа в тому, - продовжив Нестор, - що є один закон, який Фалук та його жерці не можуть обійти.

- І що це за закон? – поцікавився Ярич.

Нестор відпив молока з глечика.

- Щоб отримати владу над Дулібією Фалуку потрібно мати дитину від Ольги.

- Чому саме Ольга? – запитала Олеся.

- Потрібна кров нащадків Кия, – засновника Арограда і Дулібії.

- А якщо Ольга… - Роман затнувся. – Якщо дитини не буде?

- Молох вимагає князівської крові. Так або інакше. Якщо Ольга відмовиться, Фалук принесе її в жертву у ніч Молоха. Вона настає раз на тисячу років, коли повний місяць вкриє темрява.

- Тисяча років досить довго, - сказав Ярич.

Але не для нас. Ніч Молоха настане через двадцять днів.

Напевно Фалук досяг свого, - сказав пригнічений Роман. - Вже все втрачено.

- Ні. – заперечив Нестор. – Ще нічого не втрачено.

- Звідки ви знаєте? – сказав Роман.

Нестор подивився на блакитне небо з легкими, білими хмаринками і промовив:

- Небо чисте. Зло поки що не перемогло.

Олеся хитнула головою, ніби намагаючись зрозуміти якусь важку загадку.

- Чому князь не зупинив Фалука? Чому взагалі його ніхто не зупинив? Чому ви нічого не казали? Адже ви знали.

- Так я знав. – погодився Нестор. – Але служителів бога Яхве вже давно ніхто не слухає. Нам ніхто не вірить. Ні горяни. Ні ари. Ні амазонки. Князь довіряє Фалуку. А тепер князь ще й під його чарами. Максим оголосив війну всім племенам, звинувативши їх у викраденні дочки. Він піде війною в першу чергу на козаків. Скоро він підпише мир з Хан-Чаком і вони разом завоюють всю Дулібію. Для Фалука.