Розділ 11

Ольга мружилася від денного світла, що лилося з меленького вікна. Все тіло боліло. Ольга закрила очі. Вона спробувала згадати, що сталося.

Якісь не відомі напали на них з Романом в саду. Роман! Де він? Що з ним? Ця думка змусила її підхопитися з грубого ліжка. Але шалена хвиля болю притисла її до постелі. Останнє, що вона пригадує: це те як її поклали на коня. Далі вона втратила свідомість.

Тепер Ольга лежала в якомусь будинку з дерев`яними стінами. Вона обережно сіла. Туман в очах потроху розвіявся. Ольга обвела поглядом приміщення. Стіл, пару стільців, лавка під стіною біля дверей та ліжко.

двері. Повернувши голову, Ольга злякано відсахнулася. На порозі стояв вовкулака. Він присів на лавку і мовчки дивився на Ольгу. Кароока дівчина принесла їжу для Ольги. Вовкулака вийшов. Дівчина поставила страви на стіл.

- Прошу пані, їжте. – промовила вона.

Ольга обережно підвелася і хитаючись дійшла до столу. Вона з жадібністю випила всю воду з кухля. Потім опустилася на стілець, завбачливо підставлений дівчиною.

- Де я? – сказала Ольга.

В селищі вовкулаків, пані. – відповіла дівчина. – Вас привезли сьогодні в ночі.

Ольга розгублено глянула на дівчину.

- У вовкулаків?!

Дівчина співчутливо дивилась на Ольгу.

- Я хочу вийти. – Ольга підвелася. – Я дочка князя. Ніхто не має права мене викрадати. Хто тут головний?

- Фалук.

Від почутого в Ольги закрутилася голова. Вона ледь не впала. Її підтримала дівчина.

- Фалук? Цього не може бути. – шепотіла Ольга, сідаючи на стілець.

- Так. Фалук. – сказала дівчина. – Вовкулаки йому підкоряються. Але його зараз немає.

Ольга спробувала опанувати себе. «Мені потрібний ясний розум», - подумала вона.

- Як тебе звати? – запитала Ольга.

- Марічка. – відповіла дівчина. – Я з племені амазонок. Два роки тому вовкулаки мене викрали.

- Для чого?

- Щоб народжувати їм дітей. Але мене поки що ніхто не взяв. Вони чекають поки мені не виповниться 21 літо. Такий у них звичай.

- О, боже! – Ольга заплющила очі. – Невже й мені доведеться народжувати їм дітей?!

- Ні ні, пані. – заперечила Марічка. – Ви особлива. Вас у селище привезли не вовкулаки а жреці Молоха. Вони наказали мені турбуватися про вас.

- А цей… вовкулака, що приходив. Хто він?

- Його звати Лютий. Він вожак вовкулаків. Вибачте, пані. Якщо вам нічого непотрібно, то я піду.

Марічка швидко вийшла з кімнати. Ольга підвилася і підійшла до дверей. Вона спробувала їх відчинити але не змогла. Вікна теж не можливо відчинити. Через них Ольга побачила велике дворище з декількома довгими будинками з масивних колод, почорнілих від дощів та часу. На подвір`ї майже ніхто не з`являвся. Ольга побачила лише двох вовкулаків та декілька дівчат. Але й ті швидко зникли в будинках.