Розділ 10

Вони увірвалися у розбурханий табір, коли ари ховали своїх і грабували вбитих амазонок та козаків.
- Де князь?! – вигукнув Роман, зістрибуючи з коня.

Він не договорив, побачивши поле битви. Від обопільного здивування, на якусь мить, всі завмерли.
- Це вони викрали княжну? - пролунало у повній тиші.
- Взяти їх! – сказав Фалук, вийшовши з князівського намету.

Вояки ніби прокинулися. Здоровий бородань спробував схопити Романа але отримав смачний удар по зубах. Не озираючись, козак злетів на коня. Навколо вершників збиралися люди зі списами. Ярич направив коня у місце з найменшою кількістю воїнів. Вони відскочили в різні боки, ненаважуючись зупинити розпашілих скакунів.

Ари незбиралися відпускати зухвалих викрадачів. Свіжі коні дозволяли їм не постійно скорочувати відстань. Троє друзів щосили підганяли коней. Стріли зі свистом пролітали поруч. Гострий біль обпік праве плече Романа. Він зціпив зуби, щільніше притискаючись до спітнілої кінської шиї.

Переслідувачі швидко наближалися. Дорога плавно звивалася серед лісової гущавини. Ярич повернув коня у зарості.

- Сюди! – кинув він через плече.

Вони спустилися в глибоченький рів, порослий кущами та молодими деревам, і змусили коней лягти на землю. Всі троє принишкли. Незабаром, переслідувачі зупинилися неподалік від них.

- Ти їх бачиш?

- Ні.

- Вперед!

Поступово тупотіння копит стихло.

- Нічого не розумію. – Олеся збуджено підхопилася на ноги. – Вони, що там всі показилися?

Ярич притримав коня.

- Вони думають, ніби це ми викрали Ольгу. – промовив він.

- Хтось навмисно зробив нас винними. – додав Роман. – Комусь треба посварити наші племена.

- Значить, - Олеся не договорила. Здогад її вразив.

- Значить війна. – договорив за неї Ярич.

Вони замовкли, розгублено дивлячись один на одного. Тишу порушила Олеся.

- Кому вигідна така війна?

- Кочовикпм? – сказав Ярич.

- Ті хто викрав Ольгу, не схожі на кочовиків. – сказав Роман, сідаючи на повалене дерево і кривлячись від болю.

- Тоді хто? – вигукнула Олеся.
- Треба витягти струлу, - сказав Ярич.

Горянин обережно потягнув гнучке древко. У Романа потемніло в очах. Він зробив зусилля щоб не закричати. Звук зламаної стріли сповістив про невдалу спробу операції. Ярич вилаявся і сяк-так перев’язав рану.

- Пам`ятаєте як ми загубили викрадачів? – сказав Роман віддихуючись. – Вони просто розчинилися в повітрі. Я думаю, без чаклунства тут не обійшлося.

- З чаклунами нам не впоратись, - сказала Олеся.

Я чув, що тут не далеко є монастир бога Яхве. Там живе пророк. Його називають Нестор. Може він зможе допомогти. – Роман взяв коня за вуздечку. – Дякую, що врятували мене. Якщо комусь з вас знадобиться зайва шабля, я готовий стати поруч.

Ярич та Олеся перезирнулись.

- Гадаю, зайвих два мечі, потрібні тобі. – сказав Ярич.

- Невже ти думаєш, що ми відмовимось від такої пригоди. – підтримала його Олеся.